Після групової подорожі по Марокко з друзями я взяв курс далі на Захід вздовж Атлантичного узбережжя Африки у доволі ізольоване місце. Західна Сахара – це тоненький шматочок землі, затиснутий між пустелею й Атлантичним океаном. А ще це – тендітне політичне питання. Тому буде цікаво.
Для початку ось відео з тієї частини подорожі 🙂
А далі читайте про перебіг подій у статті знизу…
***
Традиційно, ось карта пересування:
***
Агадір (Agadir)
Отже після основної частини Марокко, спочатку я дістався до Агадіру на узбережжі Атлантичного океану і все ще в Марокко. Нагадаю, що мої друзі, з якими ми відвідували Марокко, взяли напрокат авто і поїхали у Рабат, Шефшауен і Танжир, звідки усі вилетіли назад в Україну. Ну, а я подався на південь.
Агадір – це основний пляжний курорт країни з великими пакетними готелями. Зате поряд знаходяться дрібніші містечка, які приваблюють самостійних мандрівників. В одному з таких я й зупинився.
Ауорір (Auorir) виявився популярною серферською точкою, куди на тривалий час приїздить молодь з Європи підкорювати хвилі. Це, в результаті, надає локації трохи навіть хіпстерської тусовки.
Це, звичайно, не Пуерто Ескондідо у Мексиці, але все ж таки…
***
Західна Сахара (Western Sahara)
Позалипавши два дні на пляжі, я повернувся в Агадір, щоб сісти на автобус у напрямку Західної Сахари. Агадір є останнім містом, куди просунулася цивілізація. Далі правила гри принципово міняються.
Для довідки: Західна Сахара тривалий час була колонією Іспанії, але після проголошення незалежності ці землі захопили війська Марокко і Мавританії. В результаті, Марокко витіснило Мавританію і, фактично, зараз абсолютна більшість території Західної Сахари перебуває під повним контролем Марокко.
В той же час Західну Сахару, як незалежну державу, визнали майже два десятки інших країн, з якими вона зберігає дипломатичні відносини. Тим не менш, місцевий уряд фактично контролює малонаселені та геополітично нецікаві пустельні землі вздовж кордону з Мавританією в глибині Сахари.
На автостанції в Агадірі я познайомився з Арні, мандрівником з Данії, який уже пару років самостійно подорожує. Усе своє життя Арні працював зварювальником великих індустріальних об’єктів, та зрештою вирішив подивитися на світ.
Протягом 20-годинного переїзду автобусом ми багато про що встигли поспілкуватися. По дорозі нам трапилося лише одне місто. Все решта – сувора пустеля, що тягнеться вздовж узбережжя Атлантичного океану і заходить глибоко всередину Африки.
Врешті ми дісталися містечка Дакла. Це, мабуть, найбільш ізольований населений пункт, у якому мені доводилося побувати. Лише вдумайтеся: найближчі міста знаходяться приблизно за 500 км на північ та південь звідси. Колосальна локація.
Там нас поводив по місту місцевий хлопець, з котрим я також познайомився в автобусі.
Особисто мені дуже сподобалася тутешня атмосфера. Люди дуже приємні, абсолютно немає туристів. Все рухається у своєму ритмі. Жодної окупації чи войовничості абсолютно не відчувається.
Здається, що це невід’ємна частина сучасного Марокко, кудм уряд проінвестував багато капіталу, хоча десь шлибше в пустелі ще живуть люди, які мріють про власну незалежну державу – Західна Сахара.
***
Після двох днів у Даклі настав час рухатися далі. Разом з Арні ми сіли на автобус, який повіз нас у напрямку кордону з Мавританією, де вже повинна була початися справжня Африка. Попереду нас чекали нові пригоди, але про це у наступній тревел-публікації та відео на каналі.
