Зімбабве – країна розумних людей з дурним урядом

Коли я вирішив відвідати усі країни світу, то добре розумів, що це тривалий проект. А тому обрав собі стратегію закривати Планету регіонами по 2-4 країни за раз у межах однієї мандрівки. Тож на черзі були 4 країни Південної Африки. А саме Зімбабве, Замбія, Малаві та Мозамбік. 

Усе починалося з Зімбабве. Цю назву люди в нас добре знають. От лише більшість не зовсім в курсі, що саме там відбувається. Тож про це у цьому матеріалі. Ось відео для початку. 

А далі стаття з фото.

***

Прибуття і Віза

Ось як виглядає весь маршрут по цілому регіону. 

Найзручнішим способом потрапити у Зімбабве є переліт в Йоханнесбург (ПАР), а далі – ще один літак чи автобус в сусідню країну. Власне так ми і зробили. Зустрілися у найбільшому місті ПАР з Андрієм і взяли курс нічним автобусом до кордону. 

Візу у Зімбабве роблять на кордоні, її вартість всього $30.  До слова, ПАР – візова для нас країна. Але про це треба подбати заздалегідь. На обох КПП було трохи людей, але після років автобусних переїздів до Польщі це просто ніщо. 

Відразу після перетину кордону розумієш, що потрапив у бідну країну третього світу. 

Хоча так завжди не було…

***

Велике Зімбабве (Great Zimbabwe)

До 1980 року Зімбабве входила до складу Британської Імперії і називалася Родесією. Це була одна із найбагатших провінцій цілої Африки. Але все пішло шкереберть після здобуття незалежності, коли влада перейшла до чорношкірого населення. 

Річ у тому, що весь бізнес, ферми та економіка знаходилися в руках білих африканців. Їхню власність націоналізували, а без належних господарників країна почала стрімко котитися вниз, що призвело до небаченої кризи, про яку ми з вами в курсі. 

Новостворена нація обрала нову назву – Зімбабве, що в перекладі з місцевої племінної мови означає Будинок з Каменю. А ще на тутешній території в середньовіччі існувала найбільша в історії цивілізація на південь від Сахари. 

Якраз столиця цієї древньої держави і стала першою зупинкою на нашому шляху. Зупинившись в містечку Масвінго, ми домовилися з водієм, який виявився ще і поліцейським, та поїхали дивитися на древні руїни. 

Першим ділом підходимо до величного комплексу, обведеного могутньою стіною. 

Заходимо всередину і бачимо залишки цілого міста. 

Коли європейці вперше сюди потрапили, то просто не могли повірити, що «дикуни» могли збудувати щось подібне, що спровокувало низку конспіративних теорій. 

Але насправді змогли. І це при тому, що ці стіни було зведено за відсутності склеюючих матеріалів. 

Навколишня територія була колись одним великим мегаполісом, де й досі простежуються вулиці та численні споруди. 

Поряд знаходиться репліка традиційного селища. 

Ми якраз натрапили на дитячу екскурсію та долучилися до дійства. 

А ще на території історично-архітектурного комплексу є цитадель, звідки відкривається чудова панорама на навколишні терени. 

Після декількох годин на руїнах ми сіли на автобус і поїхали в столицю країни Хараре. 

Дуже цікаво, що більшість транспорту їздить от з такими причепами-контейнерами. 

***

Хараре (Harare)

Не секрет, що для того, аби найкраще побачити і зрозуміти регіон, варто затусити з місцевими. Знаючи менталітет білих африканців, я вирішив скористатися каучсерфінгом і не прогадав. Нашим хостом стала Рейчел, котра проживала на території кампусу приватного університету у вікторіанському будиночку.

Все  навколо нагадує часи розквіту Британської імперії. Ой, як би я хотів спробувати пожити в той час. 

Перш за все, чого варта навколишня архітектура. 

Студенти ходять у формі та спільно харчуються. 

Окрім навчання до їхньої диспозиції готова ціла навчально-спортивна інфраструктура. 

Рейчел була дуже рада нашому візиту, адже, як вона пояснила, «білих людей у Зімбабве залишиося менше, ніж слонів». Тож ми поїхали оглядати місто. 

Першим ділом заскочили на крафтовий ринок, куди з’їжджаються фермери з цілої країни. Тут панувала приємна атмосфера і здавалося, наче всі один одного знають. 

В той же час відчувалася своєрідна напруга, оскільки протягом нашого перебування місцева валюта щодня падала в ціні. І люди переходили на взаєморозрахунки, поповнюючи одне одному баланс на мобільному телефоні. 

Особливо мене вразив центр міста. Ніколи б не подумав, що у Зімбабве він може бути таким. 

Де-не-де ще збереглася давня колоніальна забудова, що чимось нагадує архітектуру Дикого Заходу в США. 

Зрештою, все тут є колоніальним, оскільки з часу незалежності (1980 р.) взагалі мало що будувалося нового. Лише уявіть, наскільки передовим було місто станом на той час.

Одним із винятків є збудований у дев’яностих Eastgate центр, що радше нагадує постапокаліптичну споруду

Хоча насправді будівля здизайнена таким чином, щоб забезпечувати природнє кондиціонування. В будь-якому разі, чогось подібного я ще не бачив. 

***

Сафарі

Ну, і звичайно, яка ж Африка без сафарі. Неподалік Хараре знаходиться невеликий заповідник, де на інтимну відстань можна наблизитися до левів. Я був у багатьох різних парках, але настільки близько левів ще ніколи не бачив. 

Окрім того, на територіх парку є й інші тварини. Ну скажіть, де ще так можна прогулятися поряд із жирафою? 

Чи поспостерігати за антилопами. 

Це було просто щось. На такій ноті ми повернулися назад у місто й сіли на автобус, що повіз нас в наступну країну –  Замбію. Але про це вже у наступній статті. 

***

РЕЗЮМЕ

Загалом я приємно вражений Зімбабве. Незважаючи на репутацію, що панує у нас, країна цілком безпечна, хоча і переживає не найкращі часи. Протягом нашого перебування  в країні курс місцевої валюти змінювався пару разів на день. На кордоні ми поміняли долари по 6,5, а наступного дня це уже було 8. Мова йде про червень 2019 року. Зараз же все враховується сотнями. 

Наша хостиня Рейчел перебралася в Канаду і сказала, що більше не хоче повертатися в Зімбабве. В економічному плані це одна із найменш стабільних країн світу. Зате по класифікації ОНН, у них найкращий клімат, а ще є Водоспад Вікторія. Рухаємося далі ?