Подорож країнами Південної Африки продовжувалася. Тож на черзі після Зімбабве була Замбія. Насправді я дуже мало знав про цю країну до візиту сюди. Хіба про водоспад Вікторія. Але навіть саме слово Замбія уже звучить так собі.
Це вже глибоко всередині Африки, що саме по собі викликає двояке відчуття. Але загалом Замбія виявилася напрочуд милою країною з приємними людьми та чудовою природою. Ось віде з поїздки для початку.
А далі, як завжди, стаття і фото з тієї мандрівки.
***
Ось карта, щоб зрозуміти, який відрізок країни вдалося проїхати.
Прямий автобус з Хараре, столиці Зімбабве, прибув у Лусаку, столицю Замбії, ввечері.
Ми взяли таксі та й поїхали до нашої хостині по Каучсерфінгу. Нею виявилася кореянка, що працює тут в ООН. А окрім нас, там ще гостювала пара з Ізраїлю.
Територія, де проживає наша колега, є таким собі елітним житлом з охороною та високим парканом навколо. Тож ми уже нікуди не пхалися і полягали спати.
***
Лусака (Lusaka)
Наступного ранку вийшли досліджувати місто. Діти якраз ішли до школи. Як і заведено у багатьох країнах, усі вдягнені у форму.
Вулиці також впорядковані. Та й в принципі усе повністю ок.
Сіли на маршрутку і поїхали в центр.
Тут навіть є декілька високих офісних будівель. Не так багато, як у Хараре. Але все одно вражає. Це ж ми посеред Африки.
Окремо в очі кинулася табличка, що позначає сферу паркування. Блін. У Львові ще й досі ніяк не можуть з цим розібратися.
Хоча достатньо кудись звернути і знову пригадуєш, що ти в Африці.
Як би там не було, ділова активність столиці мене приємно вразила.
***
Життя на периферії
Наступного ранку ми сіли в автобус і взяли курс на схід країни. Варто зазначити, що автобус виїхав точно по графіку, що нам аж довелося доганяти його на таксі. Про те, як відбувалася ця спецоперація, дивіться у відео на початку статті.
Дорога довга. Кожні пару годин автобус зупинявся, щоб люди могли перекусити і … ну ви зрозуміли.
Як всюди в Африці (і не тільки) на кожній зупинці ведеться активна торгівля. Але вона якась цивілізована. Тобто ніхто не підбігає і не тулить в обличчя смажену рибу. Все гарно на прилавках вздовж дороги.
До речі, вся ця риба, мабуть, з тутешньої річки Замбезі, однієї з найбільших в Африці. Саме ця ріка формує відомий водоспад Вікторія вище по течії.
Дорога добра, пейзажі мальовничі. Та їдеться, в принципі, комфортно.
На окрему увагу заслуговують назви тутешніх бізнесів, які майже постійно пов’язані з релігійною тематикою.
Як і багато інших африканських держав, Замбія – це доволі релігійна країна. Представники різних місій почали прибувати сюди ще понад 100 років тому і нести слово Боже. В результаті, цілі племена конвертувалися у християнство. Таким чином, понад 95% населення країни сповідують християнство. З них чверть – католики, а 3/4 – протестанти.
Тим не менше, традиційного способу життя ніхто не відміняв. Поза межами міст багато людей і досі живуть, як у старі часи. І лише при потребі виходять у цивілізацію. Їдучи автобусом, ми неодноразово зупинялися. Люди виходили і йшли просто в поле.
Загалом в країні нараховується приблизно 70 етнічних груп. З них 9 є найчисельнішими. А найцікавіше те, що жодна з них не перевищує 12% усього населення. Таким чином, немає домінуючої групи, як це часто трапляється у світі.
Цей факт сприяє конструктивному діалогу та необхідності домовлятися, що у замбійців непогано виходить. На даний момент країна є однією з найстабільніших та найбезпечніших у регіоні, чим дуже гордяться місцеві.
Під кінець дня наш автобус прибув до селища Mfuwe, що знаходиться на окраїні національного сафарі-парку South Luangwa. Ми попрощалися зі всіма та пішли до нашого лоджу, куди дістатися можна лише на авто, оскільки навколо купа диких тварин.
***
South Luangwa National Park
Він вважається одним із найкращих парків для споглядання за дикою природою в Африці. З ним конкурують важковаговики Танзанії та ПАР. В усіх них можна побачити купу африканських тварин у дикій природі. Але фішка South Luangwa у його географічній ізольованості й бюджетній доступності.
Ми зупинилися у лоджі Crocvalley Camp, який розташований акурат на березі річки. Усі ціни на номери та додаткові послуги (див. сафарі) вказані на сайті за лінком і є одними з найдешевших у цілій Африці.
По території самого кемпу можуть сміливо прогулюватися слони. Тому варто вважати. А ввечері взагалі не бажано виходити на вулицю, оскільки це територія гіпопотамів, які вдень відмокають у водичці, а після заходу сонця прочісують свої території.
Тут завжди людно і є з ким поспілкуватися. Кожен, хто заїжджає у таку далечінь апріорі є цікавою особистістю. Ось група оверлендерів з Південно-Африканської Республіки.
А це батько з сином, які народилися і раніше проживали у Замбії. Батько застав ще колональні часи, коли це була колонія Британської Імперії – Північна Родесія.
Кожен день був повним спілкування та нових відкриттів. Але основне, заради чого сюди їдуть люди – це, звичайно, сафарі.
***
Сафарі
Одного ранку, практично вдосвіта, ми сіли у такий рейнджерський джип і поїхали у саванну.
Та практично відразу натрапили на стадо жираф, які граційно снідали.
Біля ріки завжди можна побачити гіпо, які, до речі, є найнебезпечнішими великими тваринами Африки. Лише комарі вбивають більше людей.
А це частина черепа слона.
Ось і живий дружбан з хоботом.
Протягом кількагодинного сафарі нам навіть вдалося поспостерігати, як полюють дикі собаки.
Та й загалом самобутня природа навколо пречудова.
А на кінець усієї вилазки ми ще й напрапили на левицю, яка на той момент уже спокійно ховалася від полуденного сонця.
Ось така цікава місцина. Решту дня ми просто сиділи на березі ріки та споглядали цей неймовірний феномен, що називається життя.
***
РЕЗЮМЕ
Особисто мені сподобалася Замбія. Тут милі люди, неймовірна природа та економіка, що розвивається. Це така стара добра Африка. Бо є ще й недобра. Тут кожному раді, і кожен дасть собі раду.
Не впевнений, чи скоро сюди повернуся. Хіба навідаюся на водоспад Вікторія, що спеціально залишив на інший раз, коли подорожуватиму з Мартусею. Але вам щиро рекомендую. Тут гарно.
