Тривав третій тиждень подорожі країнами Південної Африки. Позаду залишилися Зімбабве і Замбія, а попереду – Малаві та Мозамбік. Єдине, що я знав про Малаві перед візитом туди – це однойменне озеро, що своїм контуром майже повторює кордони країни.
До слова, озеро Малаві є одним із найбільших у світі, а сама країна – однією з наменших і найбідніших у цілій Африці. Ось відео для початку з тієї поїздки.
А далі стаття уже традиційно.
***
Віза після прибуття
Як бачите на карті, через розміри Малаві на неї припав найменший сегмент цілої мандрівки регіоном.
У всіх джерелах зазначається, що це візова країна для нас. Тож ще в Йоханнесбургу, ПАР, ми виробили візи за $100. Але на кордоні виялося, що можна було б і отримати по прибуттю. А коштувало б це $70. Андрій цього мені не пробачив.
Перетнувши кордон, як завжди, відразу купуємо місцеву sim-ку.
Купуємо пару бананів, щоб перекусити.
І пакуємо холодильник, що точно не поміщається у багажник. Але в Африці все можна.
Мені, як білому містеру з довгими ногами, як завжди, перепадає сидіти спереду.
На дорогах мило, хоча і бідно. Тут точно скромніше, аніж в сусідній Замбії, назва останньої звучить значно суворіше.
Прибувши у перше містечко, пересідаємо в маршрутку і далі вже у значно інтимнішій обстановці тримаємо курс в столицю країни – Лілонгве.
***
Лілонгве (Lilongwe)
Мені завжди таланить зустрічати українців у різних куточках світу. Наприклад, у Лілонгве до нас під’їхав Євген. Про те, чим він займається у Малаві та як йому там в принципі, дивіться у відео зверху. А ще ми трішки поспілкувалися про місцеве життя.
Зранку вже за світла можна було краще роздивитися гестхаус, де ми поселилися. Він виявився цілком непоганою місциною.
Завідомо знаючи, що у Лілонгве нема на що дивитися, ми пішли на автовокзал.
Хоча виявилося, що дивитися все ж таки є на що. Чого лише варта ось ця публічна пральня. Чоловіки на окраїні нетрів перуть речі в бруднющій річці. Щось подібне також можна спостерігати в Абіджані, столиці, Кот д’Івуару. Але це вже інша подорож.
А навколо звичайний африканський безлад.
***
Люди в Малаві
Саме з вікна автобуса мені вдалося побачити, мабуть, найяскравіших персонажів за весь час моїх мандрів. Такої концентрації хіпстерів я навіть не зусрічав на Venice beach у Лос-Анджелесі.
Продовжувати цей people watching можна було ще довго. Але за мить наш автобус рушив у путь.
***
Озеро Малаві та Cape MаClear
Через пару годин ми доїхали до одного перехрестя, де варто зійти, щоб дістатися до берегів славнозвісного озера та його основного курорту Cape MаClear. Виявилося, що єдиним транспортом на узбережжя є своєрідне мототаксі. Ось і супер. Обожнюю змінювати стиль пересування.
Коли ми дісталися нашого хостелу, то вже заходило сонце. Люди грали у пляжний волейбол на березі і атмосфера була саме такою, що ми шукали.
Ввечері мандрівники збираються у барі та обговорюють свої пригоди чи просто діляться враженнями.
А далі всі потроху переходять до вогнища під акомпанемент місцевих музик. Просто краса.
Насправді в таких умовах можна провести багато часу. Тут все облаштовано для приємного перебування.
Але є одне «АЛЕ» – шистосомози.
Це паразити, що потрапляють у тіло людини з прісної води. Там вони відкладають яйця, з яких через 3-4 тижні розвиваються хробачки. А ті у свою чергу мігрують в печінку, нирки, сечовий міхур, серце і навіть мозок. Шистосомоз належить до однієї із забутих тропічних хвороб, а за кількістю жертв її випереджає лише малярія.
Ознайомившись із цими фактами, я вирішив не лізти у воду. І навіть не приймати душ, оскільки звідки, як не з озера, береться вода. Тож давайте краще прогуляємося селищем Cape MаClear.
Як і багато де в Африці (зокрема і на Занзібарі), середньовіччя впритул межує з туристичними курортами.
Не перестаю милуватися тим, як африканці називають свої бізнеси, пов’язуючи усе з Богом.
Але дуже здивувався, побачивши там ось таку хатину, що чимось нагадує мазанку із Наддніпрянщини.
Паралельно на узбережжі кипить робота. Кажуть, у цьому озері дуже багато рибини. Але цього разу нам це не судилося побачити.
Натомість, є можливість піднятися на тутешні пагорби, щоб подивитися на все звисока та й просто розім’ятися.
Невеличка прогулянка може легко перетворитися у справжній хайкінг на половину дня. І воно цього точно вартує, адже краєвиди навколо пречудові.
Після двох ночей на узбережжі озера Малаві і відсутності душу, ми поїхали далі і вирішили зробити марш-кидок, щоб за день дістатися у Мозамбік. Так само вернулися до траси на мотоциклах і пересіли у маршрутку, що була неабияк напакована.
Зацініть трьох осіб на пасажирському кріслі біля водія.
А так виглядає ситуація в салоні.
В Малаві можна їхати. Перевірено. На черзі Мозамбік.
