Гвінея, Конакри – не такий страшний чорт, як його малюють

Я всіляко відтягував візит сюди, оскільки Гвінея вважається найнеприємнішою для подорожей у і без того непростому регіоні для мандрів – Західній Африці. До слова, Ігора, якого я випадково якось зустрів у Дакарі, буквально за 30 хв. після прибуття у Конакри пограбували озброєні молодики.

Але коли побачив квитки по 119 Євро з Відня, то просто не встояв. Зрештою, і так збираюся відвідати усі країни світу. Тож рано чи пізно це треба було зробити.

Отже, відео про подорож у Гвінею до вашої уваги.

А далі текстовий формат статті.

***

Летіти у таку далечінь лише заради однієї країни нема сенсу. Тому я вирішив відвідати ще й Сьєрра-Леоне, Ліберію, Кот-д’Івуар, а також Гану, щоб фактично закрити цілий регіон. Див. карту відвіданих місцин.

Ось як виглядає схема цілої мандрівки.

Візу я зробив за 20 хвилин у посольстві в Берліні ще за півроку до самої поїздки, хоча наразі вже доступна віза по прибуттю в аеропорту.

А ще до мене приєдналися троє колег: один з найкрутіших українських мандрівників Костя, не менш крутий Юрій, а також уже добре знайомий моїм читачам Андрій. Кожен з нас придбав собі різні квитки, але ми сіли на один і той же літак, зустрівшись в аеропорту Лісабону.

В аеропорту Конакри (столиця Гвінеї) нас зустрів водій з готелю та швиденько довіз у місце ночівлі – Le Petit Chalet Hotel. Оскільки прибули ми майже опівночі, то, ясна річ, дивитися уже було нічого.

***

День 1

Прокинувшись зранку, поміняли гроші на рецепції та приготувалися до активного дня. Річ у тому, що ми хотіли по максимуму виробити усі візи до сусідніх країн наперед, щоб потім не витрачати час на цю тяганину.

Тож винайняли водія з авто на день за 40 євро і почали об’їжджати посольства. На перший погляд, Конакри нічим сильно не відрізняється від інших країн Африки. Такий самий хаос і треш, як і в решті Чорного Континенту.

Хоча, на великий подив, тут доволі багато нового девелопменту, що свідчить про присутність інвестицій у країні.

Більшість посольств знаходяться ось у таких заможних районах зі своєю охороною.

З візами ми справилися доволі просто. Я і досі під враженням з посольства Кот-д’Івуару.

А от ліберійці нас трохи потягали. Хоча в результаті без проблем дали візи.

Для того, щоб оперативно перевозити між ними паспорти, я користувався мото-таксі, оскільки все місто потопає у заторах.

До речі, зверніть увагу, що автомобілі рухаються в один бік по обох смугах. Це так тут влаштований рух. Зранку всі шість смуг їдуть в центр. А ввечері повертаються назад. Як справляється зустрічний рух на авто, я поняття не маю, адже на мотоциклі можна проїхати по обочині.

Після того, як ми подбали про усі формальності, пішли гуляти містом. Де-не-де ще збереглася колоніальна французька архітектура.

Але це все ще Африка.

Потроху виростають нові будинки, які тут зазвичай будують китайські компанії.

Місто розташоване на вузькому півострові, що гостро врізається в Атлантичний океан. Дійшовши до води, ми потрапили на територію школи-інтернату.

Десятки дітей бавляться на узбережжі всім, що можуть знайти на вулиці. А ще дуже люблять позувати для фото.

Нас навіть запросили на один урок, і хлопці провели дітям експрес-курс географії та трішки розповіли про Україну.

Зовсім поряд знаходиться рибальський ринок, територія навколо якого нагадує сміттєзвалище.

Такі місця варто обов’язково відвідувати, адже саме тут видно, як живе простий люд. Торговці абсолютно не звертали на нас увагу, адже були заклопотані своїми справами. А ще тут взагалі немає туристів, тож вони просто не знали, що варто робити з білими містерами.

Просто колосальна місцина.

Під кінець дня ми поїхали у п’ятизірковий готель Palm Camayenne, щоб трохи посидіти у «цивілізації» та провести захід сонця.

А за стінами продовжується звичайне гвінейське життя.

Цю точку нам “спалила” Олена, котра із сім’єю проживає в Конакри уже понад рік. Ось, до речі, її інстаграм, якщо вам цікаво слідкувати за життям українки в Африці.

Чудовий був день.

***

День 2 та неймовірні зустрічі

Наступного ранку ми забрали наші паспорти з посольства Гвінеї та випадково натрапили на дуже приємне кафе зі смачнющею кухнею.

Менеджером закладу виявився хлопчина, який свого часу проживав у США.

Він добре розмовляв англійською, а також гарно співав. Виявилося, що він місцева зірка. Ось декілька його пісень: Ma Ville, Tu me manques, Ladies Night. Обожнюю такі ситуації. Ніколи не знаєш кого зустрінеш.

Окрім того, виявилося, що поряд з нашим готелем розташований цілий арт-центр.

Один з місцевих митців створює твори із відходних матеріалів, порушуючи актуальні питання. Ось це, наприклад, символізує африканських мігрантів, які, попри всілякі небезпеки й страждання, намагаються потрапити до Європи.

Ну, а про це я вже не питав.

В будь-якому разі, було дуже цікаво.

***

День 3 – по дорозі у Сьєрра-Леоне

Наступного дня з самого ранку ми поїхали на автовокзал, щоб відправитися у Сьєрра-Леоне. Автобусами у таких місцях зазвичай не пахне. А більшість перевезень дального сполучення здійснюються на звичайних авто.

Оскільки нас було четверо, то є сенс викуповувати усі місця, щоб не чекати цілковитого заповнення, що по місцевих стандартах означає удвічі більше людей, ніж є фактично місць. Раз-два і поїхали.

Компанію нам склала симпатична дівчина Фатіма, про яку ви ще більше дізнаєтеся у матеріалі про Сьєрра-Леоне.

У будь-якому разі, нудно в дорозі нам не було. Чого лише варті місцеві дороги.

Інколи все ж були фрагменти нормального асфальту. Зрештою, як в Україні. Хоча ситуація у нас значно покращується останніми роками.

Під вечір ми дісталися кордону Гвінея – Сьєрра-Леоне, з легкістю пройшли кордон та їхали по новій країні уже в темноті. Зрештою, розповідь про наступну країну вартує окремої публікації. Тому, чекайте оновлень зовсім скоро.

***

РЕЗЮМЕ

Як бачите, не такий страшний чорт, як його малюють чи ми собі уявляємо. Наразі Гвінея викликає у мене лише позитивні спогади. Так, вона бідна. Так, вона брудна. Але це звичайна Африка як вона є.

Бонусом є те, що віднедавна країна дозволила отримувати візи по прильоту, що фактично робить Гвінею непоганою стартовою точкою для дослідження Західної Африки. На черзі Сьєрра-Леоне. Але про це вже у наступній тревел-статті. Почуємося.