Зазвичай, коли мова йде про Африку, то ми звикли чути не найкращі слова: бідність, корупція, конфлікти та інші речі, притаманні для тих місць, куди їхати зовсім не хочеться. Оскільки я збираюся відвідати усі країни світу і вже побував у понад 100 державах, то маю можливість провести паралелі та порівняти країни між собою.
Безперечно найбіднішим регіоном цілого світу є Чорна Африка на південь від Сахари. А якщо уже бути зовсім конкретним, то – західна її частина. Я тричі відвідував цей регіон, і наразі побував у всіх країнах на захід від Нігерїі.
Серед них: Грудень 2016 – Гамбія, Сенегал, Гвінея-Бісау; Лютий 2018 – Того, Бенін, Буркіна-Фасо, Малі; Листопад 2019 – Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Кот’д Івуар, Гана. Про всі ці країни ви можете переглянути матеріали на моєму блозі та ютуб каналі.
Гана стала фінальною вишенькою на цьому західно-африканському торті. Виявилося, що це одна з найуспішніших країн не лише регіону, але й цілого Чорного Континенту. Тож пропоную вам подивитися, як там влаштовано життя.
Для початку, ось відео…
А далі уже традиційно стаття.
***
Ми рухалися по землі із заходу. Вся подорож почалася у Гвінеї та Сьєрра-Леоне, після Ліберії і Кот’д Івуару ми дісталися до Гани.
Перейшовши кордон вже у темноті, домовилися з водієм, щоб доїхати до пляжного селища Бусуа, яке потроху перетворюється на курорт місцевого значення. Заселилися у гест і втомлені полягали спати.
***
Бусуа (Busua)
Прокинувшись зранку, виявили, що це дуже непогана місцина.
Наш гест знаходився практично на березі океану. Територія була доглянута, і це було чудове місце для того, аби зробити паузу після тривалого переїзду напередодні.
Від основного пляжу села нас відділяла невелика річка, яку в час відливу можна було легко перейти вбрід.
Там на пляжі активно поралися рибалки, збираючи вранішній улов.
На ніч вони затягують човни на берег, щоб їх раптом не забрав океан. Тож ми долучилися до цієї традиційної активності, чим відразу заслужили повагу місцевої спільноти.
В той же час буквально поряд уже працювали їхні односельчани – представники нової економіки. Бусуа потрохи перетворюється на серферську точку. Наразі все на зародковому рівні, але найближчим часом можна очікувати подібну ситуацію, як, скажімо, в Пуерто-Есконділо у Мексиці чи десь на Шрі-Ланці. В цього села точно є майбутнє.
Я особисто не серфив, адже для цього варто виділяти пару днів. Зате ніщо не зупиняло мене від того, щоб похлюпатися у ніжних хвилях Атлантичного океану.
Підвечір ми придбали у місцевих жінок рибу, яку нам смачненько приготували у гесті.
Того ж вечора буквально під нашими вікнами проводили хрещення…
… а трохи далі на пляжі відбувалися нічні гуляння біля вогнища.
Оглядаючи карту місцевості, я побачив форт за пару кілометрів від нашого гесту. Тож ми пішли пішки, щоб розвідати обстановку. Виявилося, що зовсім поряд знаходиться уже значно більше та повністю традиційне село – Діксков, над яким домінує фортеця.
Виявилося, що непогано збережений старий британський форт збудований тут ще в кінці XVII століття.
На жаль, сам форт був зачинений, хоча з пагорба відкриваються чудові види на затоку і село.
Місцеві мешканці дуже доброзичливі. А оскільки Гана є англомовною країною, то спілкуватися з ними не було жодних проблем.
До слова, в сусідньому Кот д’Івуарі та інших франкофонних країнах регіону з комунікацією реально проблеми для тих, хто не володіє французькою.
***
Прибережні Форти Гани
Вздовж усього атлантичного узбережжя Гани знаходиться три десятки історичних фортів. Їх будували тут різні європейські держави переважно у XVII-XVIII століттях, змагаючись за домінування над Золотим Узбережжям.
Саме так називалися тутешні місця з огляду на колосальні можливості, які у ті часи відкривала работоргівля та експорт золота. Першими сюди дісталися португальці, але згодом за ними потягнулися іспанці, французи, голландці й навіть такі відносно несильні колоністи як шведи, данці та німці.
Між ними усіма точилася запекла боротьба, хоча в результаті контроль над всією територією отримала Британія, зробивши Золоте Узбережжя свою колонією.
Найстаріший форт ще у 1482 році збудувати португальці. Це одна із найстаріших будівель, збудована європейцями поза межами Старого Континенту. Містечко Ульміна, де він знаходиться, часто вважають першою точкою безпосереднього дотику європейців з Чорною Африкою.
Масштаби і дух цієї споруди вражають. Тоді форти використовувалися переважно для резиденції війська, а також у ролі селективних пунктів рабів перед тим, як транспортувати їх у колонії Нового Світу.
Перш за все це добре укріплена фортеця з численними оборонними спорудами, казармами та просторим внутрішнім подвір’ям.
А система сортування рабів організована таким чином, що рухатися по численних кімнатах можна було лише в одному напрямку. Якщо потрапляєш всередину, то вороття назад нема. Або тебе викидають мертвим, або садять на корабель.
Моторошне і пізнавальне водночас місце.
Неподалік знаходиться місто Cape Coast, що також має свій форт та є основним історичним містом регіону.
Тутешній форт також заслуговує на увагу, але ми оглянути його лише ззовні, насолоджуючись тим, як хвилі Атлантичного океану розбиваються об могутні стіни твердині.
Саме містечко теж нівроку і має свій особливий колоніальний шарм.
Там же сіли на маршрутку та поїхали у столицю країни Акру.
***
Акра (Accra)
Столиця країни, Акра, є глобальним (гама) містом та одним із ключових фінасових, політичних та культурних центрів Західної Африки. Тутешня інфраструктура значно краща, ніж навіть в Абіджані (Кот д’Івуар) чи Дакарі (Сенегал).
У місті активно будуєть дороги, є багаторівневі транспортні розв’язки, зводять сучасні висотні будинки і навіть працює Убер.
Особливо приємно було потрапити у кондиціоновані торгові центри, яких у Західній Африці я не зустрічав ніде, за винятком одного невеликого в Абіджані.
Наявність супермаркетів також свідчить про те, що у Гані активно формується середній клас.
Саме місто – це поєднання звичайної чорної Африки із претензією на світле майбутнє. Вулиці більш-менш доглянуті, є декілька масивних меморіальних комплексів, що вказують на соціалістичне постколоніальне минуле.
Є декілька історичних будівель, але в принципі нічого дуже цікавого.
Акра – це радше символ сучасної прогресивної Африки. Особливо добре це спостерігається на міських пляжах, де місцеві люди уже поводяться, як їхні західні колеги. Просто гарно проводять час з насолодою. Так і має бути…
Тут в Акрі наші дороги з моїми тревел компаньонами розійшлися. Хлопці продовжили свій шлях далі на схід і поїхали в Того, Бенін та Нігерію.
Враховуючи, що в Того й Беніні я уже був, то не збирався продовжувати. А от Нігерію залишу якось на інший раз. Моя максимальна доза Африки становить три тижні. Уже перевірено.
Натомість рекомендую вам переглянути мої матеріали з цих двох країн, що, фактично, є батьківщиною культури Вуду.
***
РЕЗЮМЕ
Загалом Гана мені сподобалася. Обрати її на кінець мандрівки було правильним рішенням, адже завжди зручно рухатися по висхідній від складнішого до приємнішого.
І люди, і ціни тут доволі приємні. За чотири дні перебування тут я витратив неповних 177 доларів. У країні потроху розвивається туризм, є відповідна інфраструктура, і в принципі це непогана країна для того, щоб починати досліджувати Африку.
***
І на кінець у вас може виникнути питання:
Чому Гані вдалося, а іншим країнам навколо – ні?
Я особисто вбачаю тут декілька причин:
Це колишня колонія Британії. Як відомо, колишні колонії Британії в Африці зазвичай почувають себе значно краще, ніж, скажімо, французькі чи португальські. Британія заклала тут міцний фундамент інституцій, багато з яких і досі продовжують функціонувати.
Це перша країна Чорної Африки, що отримала незалежність, що у свою чергу посприяло у формуванні громадянського суспільства. Перший президент країни Кваме Нкрума навчався у Штатах і Лондоні. Він був напрочуд освідченою людиною та одним з ідеологів незалежної об’єднаної Африки.
На перших етапах життя молодої країни багато уваги було сконцентровано на розвитку освіти й медицини. Протягом історії другої половини XX століття країну обійшли притаманні для Африки затяжні кровопролитні війни. Та й в принципі Гана знаходиться у верхній частині індексу мирних держав.
Тут функціонує багато міжнародних громадських організацій, що напряму впливає на покращення гуманітарної ситуації, а ВВП на душу населення перебуває на рівні з Україною.
Маю надію, що ще колись сюди повернуся. А наразі попереду – безліч нових цікавих пригод.
