Іракський Курдистан і що у них спільного з українцями

Є один такий древній народ у світі – курди. До слова це одна із найбільших у світі націй, що не має власної незалежної держави. Фактично історичний Курдистан поділений між чотирма сучасними країнами, а саме: Туреччина, Іран, Сирія, Ірак. 

Століттями курди піддавалися гонінням та асиміляції з боку домінуючих культур. Та, не зважаючи на складну долю, зараз їх налічується майже 40 мільйонів. ~20 в Туреччині, ~10 в Ірані, ~5 в Іраку, ~3 у Сирії та ще трохи порозкидано по світу.

І лише в Іраку курди мають широку автономію, яку здобули 30 років тому, продовжуючи відстоювати досі. У них свій уряд, дипломатія і навіть армія. Фактично Іракський Курдистан функціонує, як незалежна держава, хоча і не визнана ООН. 

Я вже давно цікавився курдами та їхньою культурою. І ось пртягом недавнього пакетного відпочинку в Туреччині вирішив врешті реш туди поїхати і побачити все на власні очі.

Як все було, дивіться у цьому відео…

.., а також читайте у статті… 

*** 

Хто такі кудри?

Це окремий народ, що відноситься до Перської етно-лінгвістичної групи (як українці до слов’ян), що уже багато століть населяє центральну частину Близького Сходу. 

У них своя курдська мова. А користуються курди у письмі арабським скриптом. 

В цілому їхня історія та геополітичне становище дуже нагадує мені українців. От тільки нам значно більше пощастило. 20 мільйонів курдів в Туреччині і досі не мають права навчатися рідною мовою в школах. До слова «курдське питання» є одним із ключових каменів спотикання Туреччини на шляху до членства у Європейському Союзі.

***

Що таке Іракський Курдистан?

У 1991 році під час війни у Перській Затоці (Буря в Пустелі) курди, які складали ~20% населення Іраку, скористалися ослабленим режимом Саддама Хусейна і проголосили власну національну автономію. 

З того часу Іракський Курдистан розвивається значно динамічніше ніж решта країни, будучи відносно стабільним та безпечним місцем для життя і ведення бізнесу. 80% економіки тримається на нафті, а частковий суверенітет забезпечується величезною військовою базою США. 

В результаті війни у Сирії, курдські сили зараз контролюють порядка 20% території країни. А ще у 2017 році був проведений референдум за незалежність із позитивним голосом у понад 92%. Єдиною державою, що офіційна визнала референдум став Ізраїль. 

В будь-якому разі курди продовжують боротьбу за своє самовизначення і цілком ймовірно, що протягом наступних років світ побачить ще одну незалежну державу.  

А наразі пропоную вам проїхати Курдистаном разом зі мною (хоча б віртуально). Ось карта мого тамтешнього пересування. 

*** 

Як потрапити в Іракський Курдистан

Віза

Громадяни ЄС, США та ряду інших країн Першого Світу можуть вільно відвідувати Іракський Курдистан. Натомість українцям потрібна віза, яку я думав доволі складно виробляти. 

Але на щастя мій колега Констянтин Ліорек, з котрим ми разом подорожували Західною Африкою (див. Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Кот д’Івуар, Гана) підказав «короткий хід».

Для цього варто звернутися в дипломатичне представництво у Польщі. 

Biuro Pełnomocnika Rządu Regionalnego Kurdystanu w Polsce
Office of the Representative of Kurdistan Regional Government to Poland 
Aleje Jerozolimskie 53 00-697 Warszawa
+48 22 622 22 37
poland@gov.krd
www.poland.gov.krd

Написати на мейл, вказавши намір відвідати Іракський Курдистан. 

Мені оперативно відповіли та надіслали ось ==> таку форму.

Також вам вкажуть реквізити для оплати. Ціна розгляду заявки всього 10 Євро.

Через 4 днів я отримав позитивну відповідь з таким підтвердженням. 

Це треба роздрукувати, щоб показати на кордоні. З цим документом можна перетинати сухопутний кордон з Туреччини, а також летіти напряму в Ербіль (основне місто регіону). 

Транспорт

Квитки на літак в Ербіль доволі дорогі. Від 300$ в одну сторону з/до Стамбулу. Тому, є сенс летіти з/до міст у Пд-Сх Туреччині, звідки регулярно ходять комфорті автобуси в Іракський Курдистан.

Найближчий аеропорт до кордону Sirnak. А найцікавішими турецькими містами, звдіки зручно добиратися є Газіантеп, Санліуфра, Діярбаркір та Мардін.

Тест на COVID

Оскільки я подорожував у час пандемії, то на кордоні всі пасажири в примусовому порядку повинні зробити тест на Ковід. Ціна 50$. Насправді це радше фікція, коли просто беруть мазок з горла, щоб заробляти додаткові гроші.

Скориставшись порадою представницва Курдистану в Польщі я зробив тест на Ковід ще будучи в Туреччині. Але курдським прикордонникам це було до лампочки. Тож довелося робити знову. 

*** 

Добирання 

Особисто я їхав з Мардіну. Це колосальне місто на Південному-Сході Туреччини, що розташовується на схилі гори з неймовірним видом на долину Месопотамії. 

Я ще обов’язково якось напишу про подорж цією частиною Туреччини. А наразі фокус на курдах. Там у готелі я познайомився з цікавою парою Діяром та Ебру. Він курд – вона туркеня. 

Як і багато інших місцевих туристів, вони приїхали в Мардін на вихідні, оскільки це популярний напрямок. Ми душевно поспілкувалися про різні справи та побажали одне одному успіхів. 

Я сів на автобус та подався в путь. Одним із пасажирів виявився Іван, хлопець із Молдавіїі, котрий уже пару років працює у Ербілі дизайнером в архітектурній фірмі. 

На кордоні все дуже цивілізовано. Усі процедури пройшли десь за дві години. 

Перше, що мене вразило – це інфраструктура. Широчезні рівні автобани. Але от 5-кілометрового тунелю крізь гору я точно не очікував там побачити. 

Близько півночі (12 год з Мардіну) наш автобус прибув у Ербіль. Іван підкинув мене на таксі у готель, який я раніше забронював на букінгу. А саме – Janet Bludan hotel. 25$ замість 40$ на стійці. 

*** 

Ербіль

Перші враження

Відіспавшись, я смачно поснідав та вийшов на вулицю роздивлятися що й до чого. На перший погляд атмосфера нагадувала мені щось подібне до Ірану. Зрештою, як я і говорив курди відносяться до перської групи народів. 

На відміну від Туреччини, де всі притримуються правил карантину та ходять у масках на вулиці, тут я не бачив такої жодної людини. Ситуація дуже спокійна. Люди доброзичливі та залюбки фоткаються. Не те, що в Африці, де за таке можуть кинути камінь.

Загалом відчуття дуже позитивні. Клімат і енергетика просто супер.

Цитадель

Окрасою Ербілю є цитадель, що знаходиться в самому серці міста. Це одне із найстаріших місць на Землі, де без перестаку вже понад 6000 років мешкають люди. 

Я роками споглядав картинки цієї величної споруди. І ось я тут. В це було складно повірити. 

На превеликий жаль вхід у цитадель був зачинений, як мені пояснили, у зв’язку з пандемією. Я пройшовся по периметру, але інших варіантів потрапити у середину не знайшов. Лише можна уявити яких зусиль потрібно було докласти, щоб взяти цю твердиню штурмом у давні части. 

Музей Освіти

Неподалік цитаделі знаходиться музей освіти, де мене прийняли, як поважного гостя. У цьому приміщенні знаходилася перша школа в Курдистані. Директор провів мені екскурсію та розповів про дисидентів та національну еліту, яку свого часу винищили домінуючі режими. 

Я пояснив, що чудово його розумію, та поділився деякими фактами з історії України.

Базари / Торгові Центри

В Ербілі функціонує базар у класичному для Близького Сходу вигляді, де можна придбати абсолютно все. Від горіхів до золотих прикрас. 

А крім того, потрохи виростають сучасні торговельні центри, які нічим не поступаються тим, що є в Дубаї.

Решта міста

В архітектурному плані більшість міста доволі скромна. Це і не дивно через тривалі військові дії у недалекому минулому. 

В той же час вимальовуються нові райони і виглядає все багатообіцяюче.  

Ввечері багато людей (переважно чоловіки) виходять на вулицю та сідають в численних кафе, спілкуючись про життя та інші побутові справи. 

Інколи можна зустріти насправді цікавих персонажів. 

Білшість курдів мусульмани. Але є серед них і ті, хто сповідують інші релігій. І християнство також. Більшість спільнот проживають в окремих кварталах. Скажімо у християнському районі працюють алкошопи і там всі затарюються пивом чи іншими напоями. 

*** 

Сардар (гід та фіксер)

В Ербілі я познайомився з Сардаром. Він працює гідом, а також фіксером для ноземних журналістів чи інших офіційних делегацій. Тобто допомагає вирішувати всілякі питання, пов’язані з дозволами на зйомки, пропусками у певні місця та домовляється про зустрічі. 

У зв’язку з специфікою такої діяльності Сардар дуже багато знає про історію та культуру свого народу, а крім того чудово орієнтується в геополітичних питаннях. Тож я обов’язково рекомендую до нього звернутися, якщо потребуватимете фахової допомоги.

Ось його прямі контакти: 

• https://www.facebook.com/sardarmuhammad.abdullah
  
• https://www.instagram.com/kurdistan.and.iraq.tours/
  
• sardar1986@yahoo.com 
  
• +9647503273209

Людина перевірена 🙂 

*** 

Гори Курдистану

На півночі регіону знаходяться гори Загрос, що відділяють Іракський Курдистан від Туреччини та Ірану. В той це час через свою прохолоду та свіже повітня це основний напрямок для відпочинку всіх, хто проживає у жаркій посушливій долині Месопотамії. 

Я домовився з Сардаром про невелику дводенну екскурсію найцікавішими теренами регіону. Тож ми сіли у авто і подалися у пошуках пригод. 

Зовсім недалеко після виїзду з міста край дороги височіє цікавий форт часів Османської імперії. 

Навіть на третій день я все ще не міг повірити, що в Курдистані такі дороги. 

Взагалі вся країна доволі мілітаризована. Їхнє положення можна чимось порівняти з ситуацією Ізраїлю, при якій по всіх кордонах знаходяться потенційні вороги.

За годинку-дві дорога заходить в гори та починає петляти здоровенним каньйоном. Це частина історичної Hamilton road, яку ще у 1930х рр було прокладено під керівництвом офіцера Британської арміїі, щоб з’єднати тодішню територію протекторату Іраку з Персією.

Однією з місцевих цікавинок є водоспад, який навіть зображений на Іракських Динарах. 

Такі місяця користуються особливою популярністю серед арабських туристів з Багдаду. 

Натомість мене цікавило дещо інше. А саме каньйон біля містечка Rawanduz. Просто колосальне місце. 

Навіть невеличкі регіональні дороги знаходяться в хорошому стані. 

Ще однією окрасою є каньйон біля містечка Az Zibar. 

Ну майже, як наші Заліщики. 

Зовсім поряд знаходиться резиденція президента… 

… і всюди навколо багато військових, хоча всі вони доволі дружні. 

Тут навіть є ось такі класні готелі. 

Хоча у селах люди живуть доволі скромно. 

Тим не менше, це не заважає їм проводити гучні весілля на сотні осіб. 

Місцева кухня – це взагалі окрема розмова. Наприклад, ось така вечеря коштувала нам лише 7 баксів на двох. І це при тому, що на фото ще не потрапив шашлик.

Нарід просто колосальний… 

*** 

Акре (Acre)

На тутешній території є купа різних цікавих історичних містечок. Одне з них – Акре, що знаходиться на половині шляху між Ербілем та Догоком. 

Центр міста нагадує маленький значно слабше розвинений Мардін в Туреччині, звідки власне і починалася моя подорож.

Простий дешевий сніданок разом з місцевими дядьками – це якраз той досвід, заради якого варто їхати у таку «глубинку». 

*** 

Лаліш (Lalish)

Близький Схід є справжньою солянкою народів. Однією з найцікавіших місцевих спілнот є Єзиди. У них своя віра, мова та деякі інші риси, що відрізняють їх від Курдів. А в селищі Лаліш знаходиться основна єзидська святиня світу. 

Тут я вперше побачив стільки жінок на вулиці. Чомусь курдянки своєю присутністю мене так не тішили. 

Люди виглядають уже принципово інакше. Вони нагадали мені мешканців Кашміру, де я побував ще у 2010 році.

Там чудова енергетика. Обов’язково рекомендую відвідати при нагоді.

*** 

Інші Терени

Крайня північна частина Іракського Курдистану, що межує з Туреччиною, є доволі непередбачуваним місцем. У горах і досі перебувають збройні формування PKK (Робочої Партії Курдистану), яка вже пару десятиліть бореться за незалежність країни.

Міжнародна спільнота визнала PKK терористичною організацією, хоча це своєрідний еквівалент УПА в часи радянської окупації. Час від часу бійці PKK здійснюють атакати на прикордонні території сусідніх Туреччини та Ірану, через що в тутешніх місцях посилена військова присутність. 

В будь-якому разі це не зупинило Сардара розвідувати нові гірські шляхи. 

Також вочевидь це не сильно бентежить інших людей, які цілими сім’ями проводять вихідні ось на таких пікнік-зонах. 

Навколо насправді дуже багато гарних місцин. Чого лише вартий цей струмок. 

*** 

Амеді (Amedi)

Останнью моєю відвіданою локацією в Курдистані стало древнє місто Амеді (Amedi), що нависає над навколишньою долиною, через яку раніше проходив один із сегментів Шовкового Шляху. 

Зовсім недавно до міста проклали автомобільну дорогу, хоча раніше потрапити в це місто-фортецю можна було лише через цю історичну браму.

На кінець дня Сардар повіз мене у Догок, третє найбільше місто Іракського Курдистану, що знаходиться на три годинии їзди ближче до турецького кордону ніж Ербіль.

Там я уже сів на автобус назад в Туреччину. Але перед тим ми ще застрягли у трафіку, оскільки це був вихідний і люди поверталися з гір до дому. Я у Львові по Стрийській трасі в неділю ввечері 🙂

*** 

РЕЗЮМЕ

Це була просто неймовірна подорож. Особисто я багато чого зрозумів, побачив та переосмислив. Курдистан показав мені наскільки з історичної перспективи українцям пощастило мати власний клаптик землі під сонцем. Тож треба це цінувати, друзі.

Люди, яких мені підкинула доля, надовго залишаться у моїй пам’яті і я маю надію, що якось ще повернуся в Іракський (а може вже і ні) Курдистан.

Але це не кінець історії, друзі… Щоб вилетіти назад до Львова я приїхав у Діярбаркір (Туреччина), що вважається неофіційною культурною і духовною столицею всіх курдів світу.

А там я знову цілком випадково зустрів Діяра та Ебру, з котрими бачився тижнем раніше в Мардіні. 

Мабуть це доля. В цій подорожі зі мною трапилося занадто багато випадків, що пронизується єдиною тематичною історією. У цих людях і цьому регіону щось є. І це «щось» я хочу пізнати краще. 

Тому впевнений, що це лише початок цікавого шляху до пізнання. Подивимося, як буде далі. А наразі дякую вам, що прочитали цю статтю. 

Це насправді була одна із найкращих подорожей з усіх 123 країн, де мені наразі вдалося побувати. Почуємося…