Підсумки 2022 року або Історія продовжується далі

Складно робити якісь підсумки, аналізувати й вибудовувати плани далі, оскільки практично весь 2022 рік злився в одну суцільну емоційну масу, яку досі переосмислюю. Але я уже традиційно протягом понад, як десять років, пишу такі звіти.

Ось підсумки за  2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки. Як не крути, а життя було і раніше та, хочемо ми цього чи ні, історія буде далі продовжуватися. Тож варто зафіксувати і цей рік, аби потім через пару десятків років перечитувати власну історію та мати про що розповідати внукам.

Ясна річ, що 2022 став особливим, як і для всіх моїх співвітчизників. Але про все по порядку…

*** 

Зазвичай при такому річному аналізі я відштовхуюся від основних сфер людського життя, про які писав у книзі Формула Продуктивності. А саме: Фінанси, Карʼєра, Оточення, Любов, Духовне, Здоровʼя, Розваги, Матеріальне.

Але на тлі повномасштабного вторгнення більшість з цього втратило сенс через значно більш поляризовані пріоритети. Цей рік мені зручніше переосмислити хронологічно у розрізі того, чим і коли я займався, адже фокус був лише один – працювати заради України.

Отже …

*** 

Життя ДО …

Все було чудово з купою планів та задуманих справ, які чекали свого втілення. Але наразі навіть не буду про них згадувати, оскільки це було ще до…

Із яскравого пригадую лише, що у січні мені видаляли зуби-вісімки, через що власне я випав із життя на добру частину місяця з подальшою реабілітацією. В лютому розпочалася чергова подорож. Спочатку ми з Мартусею полетіли в Будапешт, де я зіграв тенісний турнір та зустрівся з місцевою спільнотою українців.

А далі звідти полетів в Азербайджан, де у складі міжнародної групи геополітичних блогерів та журналістів ми відвідали Карабах, регіон відносно недавно відвойований Азербайджаном після тривалого тамтешнього контролю Вірменією.

Можу сказати, що особисто для мене це була своєрідна прелюдія до подій в Україні, адже я побачив руйнівні наслідки тривалої великої війни ще до того, як почалося повномасштабне вторгнення. Ось відео з того візиту.

На той момент в Україні було уже доволі гаряче. Мій зворотній рейс Баку-Київ був запланований на 19 лютого. Практично всі учасники нашої групи відмовляли мене повертатися додому. А також ніхто з інших пасажирів на рейс не сів.

Тоді я уже наперед прийняв рішення, що повинен брати участь невідворотному спротиві та повернувся додому, як і планував. Відверто скажу, я розумів, що гряде війна і уникнути цього буде неможливо. Натомість я не уявляв, як саме це відбуватиметься у реальному житті.

24 лютого

Ще до початку я чітко знав, що робитиму. Тож і запуском ракет по всій Україні, я запустив англомовні онлайн-ресурси для інформування світової спільноти про події в Україні. Ось: Youtube, Instagram, Facebook, Linkedin.

Війну я зустрів у рідному Львові. З перших же годин повномасштабного вторгнення зі мною почали контактувати численні міжнародні друзі, представники іноземних ЗМІ та купа інших людей по всіх можливих питаннях. Фактично в перші дні потопав у переписках та вирішеннях усіх можливих питань, що, кому, коли, як потрібно. Etc…

Березень

Цілий місяць було присвячено спілкуванню з міжнародними медіа. Практивно щодня я проводив по 4-5 годин на різних зідзвонах, інтервʼю, лекціях про Україну, актуальні події та глибші історичні пояснення про підгрунтя цього конфлікту. Таким чином вдалося торкнутися багатомільйонної аудиторії з усього світу і зробити свій внесок у пояснення та інформування, що у свою чергу дало плоди, які виражалися не лише стурбованістю, але й донатами.

Отримані (а також власні) кошти я спрямовував на закупівлю спорядження та всіляку підтримку оборони Києва. Швидкість і потреба були настільки великим, що ніхто нічого не рахував. Надсилали стільки, скільки потрібно було і куди потрібно.

Власне мабуть завдяки такій блискавичній реакції мільйонів осіб, нам вдалося відстояти столицю, що стало переломним моментом у перший же місяць повномасштабної війни.

Квітень

Як тільки околиці Києва стали доступними для журналістів, я поїхав туди із відомим фінським журналістом Раулі Віртаненом. До слова, Раулі є першою людиною в історії, котра відвідала усі країн світу, зробивши це у ще далекому 1988 році.

Починаючи з 1973 року у Вʼєтнамі, він робив репортажі з більшості військових конфліктів на Планеті, включаючи Камбоджу, Афганістан, Сирію, колишню Югославію, країни Латинської Америки та інші. Для мене було за честь працювати з такою легендою. І мабуть завдяки цьому я не зійшов з розуму, будучи присутнім на ексгумації в Бучі або коди їздив по містечках і селах, де ще жевріли будинки після недавніх боїв.

Нам вдалося дослідити і висвітлити ситуацію із західних та східних околиць Києва, а також трішки Чернігівщини, включно з обласним центром. Все це є у відео на моєму англомовному ютуб-каналі. Досвід неймовірний.

Травень

Медійна діяльність далася взнаки. Мене запросили на ряд міжнародних конференцій для того, аби особисто розповісти про жахи в Україні та залучити ще більше міжнародної підтримки. Тож, левову частину травня я провів у Хорватії, виступаючи на місцевих заходах міжнародної спільноти цифрових кочівників, до якої сам належу вже багато років.

Нам вдалося зарейзити достатьно коштів для придбання спеціалізованого мікроавтобуса, який передали у дитячий притулок у Великому Любіні під Львовом, який приймав дітей зі східних регіонів України.

Усі ці фандрейзингові капманії, це колосальна праця, і я схиляю голову перед кожним волонтером, який віддає в цю справу частинку своєї душі та купу зусиль. 

Детальніше про ту місію …

Червень

Народи Балкан добре розуміють, що доводиться переживати українцям, адже у девʼяностих самі пройшли ряд кровопролитних воєн після розпаду Югославії. Тож я здійснив ще одну місію, цього разу уже більш предметно попрацювавши з місцевими медіа, лідерами точок зору та новинними каналами у таких країнах, як: Румунія, Болгарія, Сербія та знову ж таки Хорватія.

При поверненні з таких поїздок в Україну, я щоразу привозив партію гуманітірної допомоги та деякі інші “корисні речі”, що стають у нагоді для нашої майбутньої перемоги.

Детальніше про цю …

Липень

З Хорватами склалися найтісніші відносини. Тож разом з місцевою волонтерською “Dobro Dobrim” я супроводжував 20-тоний вантаж у девять різних дитячих притулків у центрі й на сході України.

Далі на схід моя подорож продовжилася у якості репортера. Вдалося покрити місцевість деокупованої Сумщини, незламний Харків, а також частину Донбасу.

Серпень

Моя типова поїздка зі Львова на Схід і назад розтягується майже на 4000 км і триває до місяця. Це доволі виснажливо, як фізично, так і емоційно. Все супроводжується десятками контактів, чесленними координаційними процесами з єдиною метою – допомогти, як можна більшій кількості людей.

Завжди хочеться зробити більше. Власне так і люди перегорають. Після поверення зі сходу я відчув, що здаю позиції. В результат більшість серпня провів у Львові, працюючи на медійному фронті й підтримуючи ЗСУ.

Вересень

Відносини з хорватами розвивалися далі. Мартуся взяла участь у Art Zagreb, представляючи українську експозицію та цьому мистецькому заході, а я її супроводжував.

Також, скориставшись нагодою уже фактичного перебування в ЄС та наявністю активної канадійської візи, яка от-от завершувалася, полетіли в Торонто відвідати родичів буквально на тиждень.

Жовтень

Методична робота переважно у Львові. Мене запросили долучитися до організації великої конференції, присвяченій Україні, World For Ukraine Summit, що відбулася у Польському Жешуві. Тож роботи було вдосталь.

Листопад

Ще одна поїздка на схід. Тепер уже на прифронтові території Дніпропетровщини і Запоріжжя, а також деокуповані частини Донбасу та Харківщини.

Масштаб руйнацій складно уявити, якщо цього не побачити особисто. А також тисячі скалічених людських доль. І хоча світ уже втомився від війни в Україні, а також це не єдина проблема на нашій Планеті, потрібно продовжувати “топити” за Україну.

Ось, наприклад, відео з. деокупованого Лиману.

Грудень

Кінець року увінчався проведенням конференції World For Ukraine Summit у Польському Жешуві, куди зʼїхалося порядка 1500 делегатів з усієї Європи, України та Північної Америки.

Було приємно побачити старих знайомих, а також обличчя з котрими познайомився внаслідок жахливих подій цього року. Нас обʼєднує спільна мета – боротьба за правду і свободу.

Щиро вдячний друзям полякам за таку підтримку та неймовірні зусилля, які вони здійснюють заради нас. Конференція стала добрим підсумковим етапом такого непростого року, який вніс свої корективи у власну картину світу і заставив багато що переосмислити.

***

Колесо Життя

Все ж таки не можу нікуди від нього дітися. Тож коротко охарактеризую основні моменти.

1) Фінанси. Усі мої минулорічні плани про інвестиції накрилися мідним тазом. Тисячі доларів власних заощаджень цього року пішли на підтримку ЗСУ та інших ініціатив. Це треба вирівнювати, оскільки у грошовому плані така ситуація не є сталою.

2) Карʼєра. З початком війни я відкрив безкоштовний доступ в Картель, аби як можна більше людей могли скористатися інструментами для пошуку онлайн роботи чи розвитку власної справи. Фактично це вбило мій бізнес, який я будував роками. Але я ні про що не шкодую. Якось не лежить у мене зараз серце до маркетингу, продаж, бізнес-процесів etc. Може ще якось до цього повернуся. Але не зараз.

3) Оточення. Кажуть, що людські емоції множаться у подорожах та відразу видно хто є хто. Так ось, на війні ці емоції множаться у кратному розмірі. Деякі люди просто відпадають по ходу. Деякі приходять. Мене багато хто просто використав. Інколи я хотів допомогти більше ніж люди цього потребували. Тож, я зробив висновки і рухаюся далі.

4) Любов. Моя кохана Мартуся залишилася зі мною в найнепередбачливіші моменти тоді, як багато жінок залишали свої хчоловіків із різних причин. В той же час цього року ми пережили найтриваліший термін на відстані (півтора місяці) протягом якого Мартуся перебувала у Тайвані з мистецьким проєктом. У нас все супер. І ми команда.

5) Духовне. Кожна поїздка на схід, спілкування з постраждалими людьми, спростерігання смерті та перебування в зруйнованих містах безпосередньо відбивається на моєму емоційному стані. При поверненні в тил, доводиться відходити пару днів. Складно уявити, як це переживають військові. З цим треба вчитися працювати і матимемо величезні додаткові виклики в суспільстві після перемоги.

6) Здоровʼя / Спорт. Тривалі переїзди, стрес, відсутність системних тренувань також позначилися на моєму фізичному стані. Я набрав додаткових 5 кг та уже були моменти, що почувався “так-собі”. У грудні зробив базові аналізи. Все в порядку. Я починаю повертатися у форму.

7) Розваги / Мандри. Звичайно цього року не до розваг. Абсолютно всі переїзди (без виключення) були повʼязані з роботою заради України. Це зовсім не ті подорожі, що були раніше. Але й ситуація зовсім не та. Наразі не уявляю, як можна просто собі тусуватися по світах, коли вдома йде війна.

8) Матеріальне. Моє житло не потрапило під обстріли. По факту я нічого не втратив, окрім, як зменшення балансу на банківському рахунку. В той же час обзавівся старою Kia Sorento 2002 спеціально для поїздок на схід. Якось навіть не зручно таке писати тоді, як мільйони людей втратили житло чи засоби до існування, а тисячі сімей рідних людей. Просто констатую факт.

***

РЕЗЮМЕ

Дивно протелів цей рік. Інколи здавалося, що час заповільнився, а інколи прокидався і не памʼятав, що трапилося вчора. В будь-якому разі це ще один рік. Рік за роком пройде життя. Переглядаючи свої попередні звіти за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки, можу просто робити висновки, ставати мудрішим та покращувати все настільки, наскільки вистачає сил і духу.

Цього року я робив все, що міг заради великої справи. Я був чесним із самим собою, свідомо не підводив інших, діяв у межах власних можливостей і компетенції.

Основне питання, яке я собі поставив це: “Яким чином я можу бути найефективнішим, аби долучитися до спільної перемоги”. Інколи картаю себе за те, що не вдалося зробити більше, і продовжую рухатися вперед синхронізовуючи свої зусилля з тими процесами, що перебігають в Україні та світі.

Озираючись назад, бачу, що я реально постійно був зайнятим і по великому рахунку не гаяв часу. Багато зусиль не дало такого результату, на який цілився. Але не все у світі здійснюється так, як нам цього хочеться. Ціннісно все, що робилося, здійснювалося заради України. Тактично мабуть більшість рухів були не настільки системними, а радше точково вирішували ті чи інші завдання.

Після майже року з початку війни більшість людей, котрі активно задіяні у процесах, вже зайняли свої позиції та визначили ролі. Нам вдалося втриматися. Після цього зайшли великі інституції, держави-союзники піднімають свої оборонні бюджети та оголошують про підтримку України настільки, наскільки це буде необхідно.

Закликаю кожного добре подумати на тим, який марафон бігтимете ви, оскільки ця війна на довго. Незалежно від того, чим і де займаєтеся, якщо ви почуваєтеся українцем, то долучайтеся до великої справи. Сучасна історія світу не бачила такої звитяги, яку продемонстрували українці. Фактично ми зараз перебуваємо у центрі світу і процесів, які визначатимутиь розвиток людства на наступні покоління.

Це страшно і неймовірно водночас. Десь підсвідомо я вдячний долі, що живу в такий час, як би дивно це не звучало. Sensu stricto це все дуже жахливо. Але в глобальному масшабі та на довгу перспективу, я вірю що наша війна зробить світ кращим та безпечнішим місцем.

Тож, боротьба триває, друзі. Слава Україні. Бережіть себе…