Підсумки 2023 Року та Вихід на Глобальний Рівень

Останній часом статей у цьому блозі поменшало. Тим не менше, я не можу пропускати щорічні підсумкові звіти, які почав писати ще з 2011 року. Ось вони всі за: 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 та 2022 роки.

2023 виявився не менш цікавим та ще більше динамічним насправді. 

Весь попередній 2022 я присвятив себе Україні та робив усе в моїх силах, аби на початку допомогти встояти і зрештою перемогти у війні. Ось тут детальний опис.

Тоді всі робили все. І хоч багато рухів були зайвими, прорахувати наперед було просто неможливо. Тим не менше, в результаті мобілізації цілої країни та численних міжнародних партнерів кінець минулого року увінчався успіхами на полі бою, в результаті яких Україна відбила правий берег Херсонщини, майже всю Харківщину і частину Донбасу.

Настав час працювати у довгу. Для цього треба було приймати обдумане рішення що і як робити. В результаті останньої поїздки на Донбас у листопаді я більше не бачив себе там, хоча перед тим постійно тягнуло.

Це викликало певного роду пустоту в середині та не до кінця розуміння, як найкраще використати існуючий актив для найбільшого позитивного ефекту. Регулярні збори, робота з іноземними журналістами, підтримка інших подібних ініціатив. Це було те саме і радше нагадувало дрібні (хоч і важливі) тактичні дії без чіткого світла у кінці тунелю.

Тож, зважаючи на купу різноманітних факторів, 2023 рік видався таким…

***

Життя в Україні

Я “обріс” новими міжнародними контактами, які все частіше почали цікавитися не лише військовою тематикою, але і життям в Україні під час війни. Це наштовхнуло мене на думку, що в даному полі справжній інформаційним вакуум.

В очах міжнародної спільноти Україна перетворилася на Афганістан, Сирію чи Сомалі. І це явно не та репутація, яку ми хочемо мати. До речі, наше уявлення про три згадані країни також є дуже однобоким.

Це у свою чергу негативно впливає навіть на такі процеси, як міжнародна підтримка. Якщо десь постійна біда, що люди починають звикати і приймати той факт, що там так просто є. Дивіться, що трапилося в Афганістані з приходом талібів після двадцятирічної присутності американців.

Тож, у своєму новому англомовному каналі я почав більше публікувати матеріалів власне про життя в Україні. І знаєте що? Це дало свої плоди. Протягом цілого року я особисто зустрівся з десятками іноземних гостей, які все ж таки вирішили відвідати Україну після перегляду моїх матеріалів.

Я щиро переконаний, що найефективніші варіанти підтримки можливі після того, як людина здійснить особистий візит, побачить усе, відчує, зрозуміє, та встановить персональні звʼязки з місцевими. Тож, цей напрям пішов доволі непогано. Ось деякі відео з іноземними гостями (плейлист – Life in Ukraine) стосовно їхніх спостежень після відвідання України.

Мабуть найважливішим гостем (якщо там можна сказати) став Джонатан Фінк, провідний британський геополітичний експерт, який приїхав до Львова на мої запрошення, де ми провели цілий захід з багатьма українськими активістами і онлайн трансляцією на весь світ.

***

Українці у Світі

Як і минулого року, я продовжую вибудовувати тісні звʼязки з іноземними організаціями, які дивляться у наш бік. Для цього регулярно їжджу у відрядження, а заодно і маю нагоду поспілкуватися з українцями в різних країнах, яких так недавно значно побільшало.

Я вірю, що вибудова якісних горизонтальних звʼязків між спільнотами українців за кордоном у довгій перспективі стане для нас виграшною стратегією. Наразі ми є однією із найбільних націй-мігрантів. Порядка 12 мільйонів українців зараз мешкають поза межами власної Батьківщини. Більше тільки китайців та індійців.

Через десятиліття чи два ми станемо спражньою глобальною нацією…

… зі своїм власним міжнародним лобі, окремою внутрішньою економікою у різних країнах і представниками в урядових структурах інших держав.

Звичайно причино цьому є масова еміграція. Але уже є, як є. І треба вирулювати на чому можливо. Я особисто намагаюся зустрічатися з лідерами та іншими яскравими представниками наших спільнот за кордоном та висвітлюю це все у окремих тематичних відео на своєму україномовному каналі.

Ось деякі найбільш вдалі випуски:

Все решта дивіться на україномовоному каналі Орест Зуб.

***

Керуючий Партнер NomadMania.com

На початку весни Гарі Мітсідіс, засновник найкрутішого онлайн-ресурсу для мандрівників у світі NomadMania.com запропонував мені партнерство, в результаті якого я очолив всю операційну частину цього мегапроєкту.

Варто зазначити, що я є активним користувачем НомадМанії уже протягом багатьох років, а сама організація рішуче виступила за підтримку України ще на самому початку повномасштабного вторгнення, вперше порушивши свій традиційний нейтралітет.

Чесно кажучи, не знаю чи я би змін прийняти цей офер, якби його зробили минулого року. Тоді у моїй картині світу не було нічого крім роботи в полях України. Натомість зараз же та позиція не просто збігалася із моєю подальшою візією, а ще й підсилювала її, адже це додатковий спосіб просувати українські наративи у світі та ще й серед такої поважної та впливової спільноти.

Однією з моїх умов було проведення заходу в Україні, аби додатково залучити увагу міжнародної спільноти. В результаті ми провели у Львові історичну подію NomadMania Travel Awards, що є еквівалентом Оскара серед мандрівників.

Зацініть відео та короткий звіт з події.

А ще додатково здійснили “едукаційний тур” на Харківщину та Київщину, який став першим візитом такого роду, коли постраждалі від війни терени відвідують не журналісти і не працівники гуманітарних місій.

Зокрема, на Харківщині люди відчули особливу підтримку, а на Київщині ми протестували “маршрут памʼяті”, який наразі розробляє Державне Агенство з Розвитку Туризму у співпраці з місцевими громадами.

Від себе можу додати, що це був найскладніший та найвідповідальніший проєкт, за який доводилося братися, зважаючи на кількість рухомих частин та усі ризики. Ось невелике відео з того проєкту.

В цілому моя діяльність у НомадМанії чимось нагадує все що я раніше робив з OpenMind, тільки значно серйозніше та у глобальному масштабі. Десь так і здійснюється ріст, як особистий так і професійний. Можете ознайомитися з підсумковим звітом організації тут.

***

Просування Українського Наративу в Світі

З початком війни на Близькому Сході світ “забув” про Україну. Якщо попередні півтора роки ми ЗАВЖДИ були на першій сторінці світових видань, то зараз це трапляється не частіше разу на тиждень. І то – це зазвичай не основна новина.

Цього в принципі можна було очікувати. Ми і так безпрецедентно довго протрималися. Відтепер Україну вже не підтримують по-замовчуванню. А це означає, що потрібно ще активніше працювати, аби залишатися на слуху.

Зважаючи на описане вище, я обрав саме цей профіль діяльності та збираюся цим займатися стільки, скільки буде потрібно. Назвемо це неофіційною дипломатією.

(на Економічному Форумі у Карпачі, Польща)

Таким чином у листопаді я виступав у Будапешті перед місцевою аудиторію та розповідав про Україну, аби додати своїх пʼять копійок до посилення соціального тиску на Орбана.

Літом я приймав у Львові одного з найбільших блогерів Індії, який теж здатен зачепити населення найбільшої демократії світу, публічні опінії, де все ще тяготіють до росії.

Недавно відвідував найбільший табір біженців у світі народу Рохінья в Бангладеші та спілкуваіся з місцевими медійниками в контексті просування проукраїнських наративів серед країн Глобального Півдня. 

Цей 2024 рік я зустрічаю у ще одній гарячій точці – Тайвань. Тут Мартуся проводить міжнароднй мистецький проєкт, покликаний покращити діалог між нашими державами, що обоє перебувають у дуже вразливій та небезпечній ситуації.

До слова, саме Тайванці були моєю найбільшою аудиторією на самому початку повномасштабного вторгнення і приємно бачити, як завʼязується така транскордонна співпраця.

Також наразі веду діалог з проукраїнським професором геополітики Пекінського університету, який сподіваюся зможе перерости у щось більше.

Це все додаткові важелі, при ефективному натисканні на які, та в сукупності з іншими точками впливу здатні переважити терези світової геополітики на наш бік.

Це дуже складна, копітка і ресурсо-затратна праця, результати якої не завжди видно відразу. Мене ніхто не просив цього робити і тим більше ніхто за це не платить. А основною нагородою стане лише наша перемога.

Тож, треба рухатися далі, друзі. Це дуже серйозна гра.

***

Колесо Життя

1) Фінанси. Вперше у житті я почав отримувати зарплату. Річ у тому, що до того усі мої проєкти були суто підприємницькими, де заробив рівно стільки, на скільки виклався особисто. З компанією уже трішки не так. Є бюджети, а “вихлоп” видно не відразу. У цьому плані все трішки консервативніше, хоча я не скаржуся.

2) Карʼєра. Цього року я однозначно виріс у професійному плані. Перш за все, у звʼязку із новою позицією в НомадМанії, де одноосібно керую віддаленою командою, що опікується майже 30 000 користувачів. Крім того це складний технологічний продукт, який ми постійно розвиваємо. Це все серйозний менеджмент.

3) Оточення. На жаль контакти з давніми друзями холонуть. Хтось поїхав, хтось втратив інтерес, а комусь можливо просто не подобається те, чим я займаюся. Я не знаю. Хочемо цього чи ні, у дорослому житі так є. В той же час радію подальшому розширенню мережі міжнародних контактів. Свого бізнес-партнера Гарі, можу сміло назвати другом. Ми часто спілкуємося на інші теми, крім роботи і підтримуємо один одного при потребі.

4) Любов. Ми з Мартусею на одній хвилі і це класно. Сам факт того, що вона запустила проєкт у Тайвані, використавши мої первинні контакти, уже багато чого значить. Ми більше часу проводимо разом вдома у Львові та маємо нагоду разом їздити у відрядження. Хіба ж це не чудово?

Сімʼя жива і здорова. Всі у Львові. Ми часто зустрічаємося на вечері та обіди. Навідуємося один до одного в гості. У цьому плані мені дуже пощастило.

5) Духовне. Мені подобається, як я дорослішаю. У грудні акурат стукнуло 36. Для багатьох я вже дядько, хоча в душі продовжую бавитися в цікаву гру під назвою життя. Зважаючи на той весь хаос, що діється навколо, справляюся наче непогано. Мені по барабану, що думають інші, адже особисто я абсолютно чесний з собою та не зраджую власним принципам через зовнішні фактори, які постійно пробують вибити нас з колії.

6) Здоровʼя/Спорт. Цього року був момент, коли моя вага вперше перевалила за 90 кг. Начебто небагато, як на мій зріст у 187 см, але все ж таки, якийсь моральний рубікон було пройдено. Я все ще не навчився контролювати власну дієту і притримуватися регулярних тренувань. Але зважаючи, на такий ритм і майбутнє, яке собі вибудовую, краще все ж таки це опанувати. Інакше буде біда.

У нас з Мартусею високі вимоги одне до одного, що стимулює залишатися у формі. Наразі не можу сказати, що це стало складніше робити з віком. Просто зʼявляється більше ліні в придачу до інтенсивності інших справ. Ну, з цим ми ще попрацюємо.

7) Пригоди/Мандри. Не мені вам пояснювати, що жодному українцю додаткового адреналіну чи вражень зараз не потрібно. Навколо і так багато драми. Скажу лише, що я почав простіше до всього відноситися та сприймаю виклики, як гру.

В той же час вдалося трохи поїздити. Звичайно, це не має нічого спільного з класичною рекреацією. Я дивлюся, яким чином можу поєднати найбільшу кількість рухомих частин, як це додасть до загальної справи, наскільки це під силу мені і чи взагалі має сенс.

8) Матеріальне. Я не пригадую якихось особливих апгрейдів цього року. Єдина обновка – це новий айфон попередньої 14 версії, оскільки це мій щоденний робочий інструмент. Особливих потреб обзаводитися новими речима у мене немає.

Мабуть сюди варто віднести пріоритети комфорту, що стосуються переїздів та вибору житла. Я готовий заплатити більше, аби бути виспаним, та відмовляюся від епічних подорожей через ніч. Це все впливає на особисту ефективність, а відтак і на той позитивний вплив, який я здатен принести у світ.

***

РЕЗЮМЕ

Як бачите, непоганий видався рік, зважаючи на те, що діється в Україні та світі. Не скажу, що я задоволений. Краще б в Україні не було війни і я би міг далі собі вільно подорожувати по Землі, надихаючи інших людей підкорювати світ ненасильницьким шляхом. Але зараз інші часи, друзі.

Низький уклін нашим воїнам, які захищають Україну зі зброєю в руках. Вони жертвують найціннішим. Моя доля склалася інакше через сукупність факторів, які від мене залежать і не залежать.

Я відношуся до цього наступним чином: Життя – це велика гра, у якій рано чи пізно ти все одно програєш. Тож, завдання полягає у тому, аби залишатися у грі, як можна довше, виходячи із того, розкладу карт, який тобі випаде.

Я ж просто намагаюся найкраще зіграти тим, що у мене в руках. Випаде щось краще – супер. Випаде щось гірше – ну що ж, спробую втриматися. Але в будь-якому разі робитиме це так, аби воно не шкодило ближнім і приносило користь у світ.

Слава Україні та успіхів вам у новому 2024 році, друзі. Боротьба триває.