Найскладніший день подорожі

Це був найскладніший день цілої подорожі Західною Африкою. Бризгливим і надто емоційним краще не читати (писав з телефону, тож вибачте за описки і формат)

Я прокинувся в Нуакшоті (столиці Мавританії) вдосвіта через дивне відчуття в животі. Лише розплющивши очі, відразу погнав у туалет. Потім ще пару разів збігав.

🤮

За годинку вже зійшло сонце. Прокинувся мій тревел компаньйон Василь і треба було вирушати в дорогу. Кожен з нас роз‘їжджався у різні боки. Василь на північ у Марокко, а я на південь у Сенегал. Таксист розвіз нас по різних автостанціях, ми побраталися і побажали успіхів одне одному.

🤗

Я спеціально нічого не їв та не пив, оскільки через мене все проходило, як крізь сито, а зупиняти автобус кожних 5 хв посеред пустелі без жодного кущика якось було не ок, хоча для африканців це не проблема.

🤢

Після чотирьох годин виснажливої розбитої дороги під палючим сонцем ми приїхали до кордону із Сенегалом. На той момент я вже був сильно обезводнений, знесилений і потроху відключався. Також важко дихалося. Ще ніколи не відчував чогось подібного. Якраз пригадав з Вікіпедії, що діарея є однією із найпоширеніших причин смерті. Акурат після серцево-судинних захворювань, раку і ДТП.

😱

Вже дуже хотілося чим швидше потрапити у «цивілізований» Сенегал. Але перед тим треба було пройти три кола пекла мавританського кордону, бігаючи між різними віконцями, збираючи підписи. Далі переправа через річку і ось вона, сенегальська земля, яку я ледь не цілував.

😘

На силу усміхнувшись, протягуючи тремтячою рукою паспорт у віконце, кажу: «Бонжур, Місьє». Той дивиться, і каже: «За мною». Мене заводять у маленьку кімнатку і кажуть, що в’їхати не можу, оскільки мені потрібна віза. Як же так? Два роки тому я вже відвідував Сенегал без візи. На цьому ж кордоні тиждень до того був Василь. І жодних проблем. А мені – віза?

🤔

Телефоную в Посольство України в Дакарі, пояснюючи ситуацію. Так, візи справді не треба, пояснюють. Передаю телефон офіцеру. Той навіть слухати не хоче. Каже, валяй назад в Нуакшот робити візу. А я ж розумію, що тої дороги вже не переживу. Пояснюю консулу – витягуйте мене. Варіантів нема.

😩

Паралельно тримаю в курсі Мартусю, яка страшенно переживає. Поки наші дипломати вирішують щось напряму з міністерством, я тягну час…

🤞

Добрий прикордонник запропонував якоїсь крупи. Я спробував та відразу погнав до «білого». Відчуваю, що піднімається температура і мене починає кидати в жар. Телефонує консул і питається, як справи. Каже, що працюють над моєю ситуацією і зараз все має вирішитися.

🙏

У поганого прикордонника потроху здають нерви. Телефоную в посольство. Відповідають: «Чекай! Зараз, зараз». На крайняк пропонують поїхати на інший прикордонний пункт. До слова найближче КПП знаходиться за 100 км вниз по течії по бездоріжжі, а це вже ~16 год.

🤭

В результаті після чотирьох годин у мене забирають паспорт, витягують з будинку КПП, закидають в човен, жбурляють паспорт в догонку та відправляють назад у Мавританію. Паралельно я вишу на телефоні з консулом, але з ним відмовляються спілкуватися. Повернувшись у Мавританію мені знову доводиться оббивати бюрократичні пороги, але цього разу ще й наново виробляти візу, оскільки я ж уже виїхав з країни.

😤

Далі вирішую не їхати на сусіднє КПП, оскільки ситуація може повторитися. У паспорті вже дві мавританські візи і три штампи. Думаю вони б поцікавилися у колег, чому мене повернули. Кордон закривається на ніч, тож я сідаю в авто й вертаюся назад в Нуакшот робити візу, яку насправді не треба.

🙄

Знову потовчена дорога, але тепер у темряві. Раптом у машини гаснуть фари, головне, що працює двигун і крутяться колеса. Я підсвічую своїм налобним ліхтариком Petzl. Справляється норм, так і їдем. А раптом «бух». Влітаємо у яму, так, що я аж головою вдарився у дах. За пару секунд машина зупиняється. Пробитий піддон. 

🤭

Одинадцята ночі посеред пустелі в Мавританії. Єдине, що могло мене хоч трішки втішити тоді – це вражаюче нічне небо. Чітко простежувався Чумацький Шлях, я пригадав школу і знайшов Білу Ведмедицю, а місяць світив так, що на пісок від мого силуету аж падала тінь. 

🤩

Стає дуже холодно. Мене починає труханити і я в принципі змирився з тим, що так і заночуємо, сподіваючись протягнути до ранку. Аж бачу фари. Виповзаю на дорогу і прошу підвести у місто. Дядько згодився. Загалом прості люди у Мавританії дуже добрі. Іноземців тут практично нема, тож вони наразі не сильно вловили, що на них можна заробляти, а радше ставляться з цікавістю.

😉

Вже після півночі я добрався у готель і просто відрубався. Наступного дня прокинувся від стукоту в двері. Питали чи залишаюся, оскільки настав розрахунковий час. Чорт, мені ж потрібно зробити візу. Жену в посольство Сенегалу. Трохи паперової тяганини, але встигаю все подати до закінчення робочого дня. Обіцяють на завтра.

🤓

Повертаюся в готель і просто відлежуюся. Минулий день здається якимось кошмаром. Добре, що все закінчилося саме так. Стривай! Ще не закінчилося. Подивимося, що буде з візою.

🤞

Наступного дня, відіспавшись та від’ївшись уже з речима повертаюся в посольство. На щастя віза готова. Забираю паспорт і гайда знову цією пекельною дорогою на кордон.

Прибуваю за пару хв до 19 год. Все закривається. Пробиваюся через військових, далі через митників, а прикордонники кажуть: «Дюма» – «Завтра». Жодні пеконання, прохання і навіть спроби дати хабар їх не розтопили.

😰

Я вже не знаю, що мені робити! Сміятися чи плакати? Місцеві пацани пропонують нелегально перевести човнем через річку. Але отримати кулю чи потрапити в африканську тюрму (що мабуть гірше) якось не сильно хочеться. Натомість офігівший просто сідаю в кафе (якщо його так можна назвати). Мавританія мене добре тримає.

😋

У голові вже виникають думки, а чи вартує аж так напружуватися. І взагалі для чого це все мені? Просто сиджу і втикаю. Підходить хлопець і питається що зі мною. Моєї французької не достатньо, щоб ось так все пояснити. Тому просто відповідаю: «Се бон» – «Все в порядку». А заодно і питаюся, де тут найближчий готель.

🤓

Тепер вже спішитися немає куди. Беру кімнату з кондиціонером і теплою водою, що тут велика рідкість. Спокійно миюся і приводжу себе в порядок. Зідзвонюся з Мартусею та відписую на мейли і повідомлення в соцмережах. Більше я так не буду нікуди гнати (зась). Я махав. Не мій цирк – не мої мавпи.

🤡

Наступного ранку, добре виспавшись без будильника, я спокійно смачно поснідав і легкою ходою пішов на кордон. З усміхненим обличчям знову проставив необхідні підписи та сів у човен, щоб з вітерцем форсанути ріку. 

На тому ж КПП Росо, звідки мене викинули двома днями раніше, гордо показую візу, яку мені не треба було робити, і без жодних питань отримую штамп у паспорт.

Bienvenue au Sénégal, monsieur 🇸🇳

P.S. Загалом уся ця афера додатково винесла мені 215 $ і три дні. Але здоров‘я і нерви нічим не виміряєш. Все добре, що добре закінчується, хоча з візою ще треба буде розібратися, адже інші українські мандрівники можуть потрапити у таку ж халепу.

Руанда – “Африканська Швейцарія”

Кажуть, що справжні революції та зміни у державах відбуваються лише після того, як проллється кров. Кому, як не нам, була нагода у тому переконуватися, але Руанда відчула це ще більше. Якщо і можна вжити термін «Африканська Швейцарія» – то це беззаперечно про неї. Принаймні кажу це після майже дюжини відвіданих африканських країн.

Відносно недавно (на початку дев’яностих) Руанда пережила кривавий міжетнічний конфлікт, який в результаті був визнаний геноцидом. На одному етапі всього протягом 100 днів у 1994 році було вбито майже мільйон людей, що становило п’яту частину населення країни.

Не знаючи цього історичного факту, я б про це навіть не подумав, адже Руанда значно випереджає всіх своїх сусідів та більшість африканських країн за розвитком інфраструктури, безпекою, гуманітарним сектором та й рівнем життя в цілому. Про ті моторошні часи нагадують лише музеї.

Пригадуєте контраст, який відчуваєте, переїжджаючи кордон з Польщі в Україну? Так ось, щось подібне було, коли ми потрапили з Уганди в Руанду. Різниця просто колосальна.
Читати далі про Руанду

Уганда – ціла Африка в одній країні (рафтинг по Нілу, сафарі на човні, колоритні села та інше)

Уганда стала другою країною під час місячної мандрівки Східною Африкою і вже 82 відвіданою мною країною. Ми потрапили туди із Кенії, про що окремо написано тут. Чесно кажучи, я не очікував багато, хоча в результаті саме угандійський досвід став найцікавішим за цілу подорож.

Про Уганду можна розповідати довго! Тут починається Ніл, знаходиться найбільше озеро у Африці – Вікторія, розташоване одне із найприємніших великих міст цілого континенту – Кампала, ряд багатих на живність національних парків, найвищі гори Африки, чарівні озера, колоритні селища і не тільки.

Випуск на моєму YouTube каналі вийшов одним із найвдаліших, як на мене. Зацініть!

А ще цього разу до нас примкнув мій приятель, а також лайфстайл підприємець Віталій Співачук, з котрим ми далі разом подорожували аж до Руанди. Коротше кажучи, було дуже весело і корисно разом потусити. Ну, годі прелюдій. Давайте глянемо як все було.

Читати далі про Уганду (рафтинг по Нілу, сафарі на воді, кратерні озера та інше)…

Нестандартна Кенія – поцілунок жирафи, африканський мегаполіс та міські нетрі

Нарешті! Подорож у Східну Африку навколо озера Вікторія розпочалася. Це частина нашого плану на зиму 2016/17, в межах якого по плану такі країни, як Кенія, Уганда, Руанда, Танзанія і можливо ще Південний Судан й Бурунді. Життя покаже.

Після напрочуд активного і вдалого січня, пов’язаного з релізом книги Формула Продуктивності, після чого видання вийшло на перше місце за продажами в країні, я трохи втомився. Три тижні практично щодня їздив по різних містах України з презентаціями і от нарешті заслужений відпочинок. Хммм! Для більшості людей спосіб наших мандрів з відпочинком не асоціюється. Тим більше у Африці.

Перегляньте, як це було, у короткому відео, а далі по тексту вже більше описів з фото.

Кенія стала першою країною, куди ми прибули цього разу. Також варто зазначити, що зовсім недавно, а саме в грудні, я побував у Західній Африці (Гамбія, Сенегал та Гвінея Бісау). Але цього разу карта припала на Східну Африку, що є значно розвинутішою ніж протилежна частина Чорного континенту, а також відомою своїми неймовірними сафарі і дикою природою.

Знаючи, що тут є всього досхочу, я вирішив не накидуватися відразу на усе та рівномірно розділити можливий досвід цієї мандрівки. Отже, на черзі Кенія.

Читати далі про наші пригоди у Кенії

Сенегал та Гвінея-Бісау, а також африканське життя таке, як воно є

Дана подорож була під питанням. У одних інтернет джерелах пише, що українцям потрібна віза в Сенегал, а в інших – ні. У всякому разі, я не міг просидіти цілих два тижні у малесенькій Гамбії, тому вирішив піти на пролом та їхати у напрямку кордону. В найгіршому випадку довелося б просто повернутися, щоб виробити візу через консульство в Банджулі.

А ще я не хотів втрачати часу, оскільки разом із Сенегалом мав на меті відвідати Гвінею-Бісау, ще одну країну Західної Африки, оскільки взагалі збираюся побувати у всіх країнах світу . Отже, в будь-якому випадку подорожі бути.

На кордоні було явно видно, що всі пасажири закидують гроші прикордоннику та швидко проходять. Коли дійшла черга до мене, то він взяв мій паспорт і щось сказав французькою, з чого я нічого не зрозумів. Потім просто махнув рукою, щоб я відійшов у сторону, і зібрав данину із решти.

Я залишився один на один з корумпованим франкомовним темношкірим чуваком в пагонах і вже, в принципі, був готовий повертатися назад за візою чи, принаймні, пошвидше вирішити ситуацію на місці, оскільки мене чекала вся маршрутка.

Тоді прикордонник відкрив якусь велику книгу, поводив пальцем по списках і зрештою вліпив мені штамп у паспорт. «Мерсі» й «Привіт, Сенегал», сімдесят дев’ята (79) на моєму рахунку країна.

Читати далі про неймовірну подорож в Сенегал та Гвінею-Бісау…

Гамбія – усміхнене узбережжя Чорного континенту або Африка для початківців

Я вже давно мріяв потрапити у Африку і нарешті цей момент настав. Гамбія стала першою відвіданою країною Чорного континенту і, до речі, вже 78 по загальному рахунку. Скажімо, Єгипет до Африки не відношу, оскільки культурно і геополітично – це Близький Схід.

Єдиним невідвіданим для мене континентом, де проживають люди, залишається Австралія, хоча це лише питання часу. Руки тільки зараз дійшли до Африки через те, що це відносно складний континент для самостійних подорожей. Тим не менше, зиму 2016-2017 я акцентую саме на Африці.

Зрештою, недавній візит на Сейшели, це теж своєрідна подорож у Африку, але по-справжньому Чорний континент відчувся лише зараз.

Чому саме Гамбія? Річ у тому, що сюди літають зручні і дешеві чартери з Варшави. Скажімо, свій рейс у дві сторони в Банджул я придбав всього за 250 $. Небачена сума, як на восьмигодинний переліт, та ще й у Африку, куди ціни з Європи зазвичай сягають тисячі баксів.

А ще Гамбія вже два десятки років є напрямком пакетного туризму для західноєвропейців. Великі готелі тонкою смужкою встелилися вздовж узбережжя Атлантичного океану і можуть нагадувати щось подібне до інших типових для нас курортів у Єгипті або Туреччині.

А ще, на відміну від більшості африканських країн сюди не потрібно візи. Тому всі ці факти вказують на те, що Гамбія є класною відправною точкою та й загалом непоганим місцем, щоб спробувати всі принади Чорної Африки, маючи шлях на відступ до цивілізації.

Читати далі про Гамбію, з якої найкраще починати досліджувати Африку…