Протягом недавньої мандрівки Америкою ми взяли на прокат кемпер та цілих два тижні їхали із Флориди у Каліфорнію, відвідуючи цікаві місця по дорозі. В результаті вийшла ціла серія відео, що складається із восьми випусків. А саме:
1) Огляд нашого будиночка на колесах
2) Найстаріше місто і найгарніші пляжі США
3) Бідна Америка | Новий Орлеан | Штати Алабама, Місіссіппі, Луїзіана
4) Нова Кремнієва Долина США | Остін, Техас | Софтсерв
5) Не жартуй з Техасом | Ранчо | Ковбої | Прерії | Форти
6) Пуститися Берега на Дикому Заході США | Як Заробити в Інтернеті
7) Неймовірна природа Заходу США | Кактуси Сагуаро та Дерева Джошуа
8) Роудтріп на кемпері по США | Ціни | Логістика | Інші деталі
РЕЗЮМЕ
Це була надзвичайна мандрівка, що наразі здається лише сном. Тим не менше усі ці відео постійно нагадуватимуть про ті славні часи, а також сподіваюся і надихатимуть вас на щось подібне.
Насправді це простіше ніж вам може здаватися. Ось бюджет мандрівки:
1 $ день оренда
50$ реєстрація
70 $ екстра милі
1050 $ бензин
30 $ лодж
119 $ закупи
400 $ харчі
90 $ ресторани
44 $ вхідні квитки
74 $ таксі у містах Разом 1925 $ за два тижні – 400$ повернення = 1525 $
Про все рещта дивіться у відео. Успіхів та веселих вам пригод 🙂
Не зважаючи на романтичну назву, це пекло серед райського куточка землі. Принаймні з огляду на інфраструктуру та рівень життя. Країна вважається найбіднішою у Західній Півкулі. А ложки догтю додав нищівний землетрус 2010, в результаті якого загинуло понад 300 000 людей.
Лише вдумайтеся і подивіться, як там.
В той же час, Гаїті має чим похвалитися. Тут знаходиться найбільша фортифікаційна споруда обох Америк, а ще це перша держава, що здобула незалежність в результаті успішного повстання рабів.
Через всю цю пандемію подорожувати стало значно складніше і насправді не так вже й багато варіантів поїхати за кордон. А, якщо мова йде про екзотичний напрям, то доступні опціїї взагалі можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Цього зимового сезону туроператори пропонують наступні екзотичні варіанти: Мексика, Занзібар (Танзанія), Мальдіви та Домінікана. Враховуючи, що у перших двох місцях ми вже були, а на Мальдівах просто скучно, то жереб було кинуто.
Звичайно можна було взяти щось скромніше (наприклад Єгипет чи Дубай), але не цього разу. Річ у тому, що у нас з Мартусею річниця – вже 10 років, як ми разом. І Домініканська Республіка чудовий напрям для святкування такої рокової події.
Як завжди у такій публікації, відео…
… а також стаття.
***
Пакетний тур – це вигідно
Домінікана це один із тих напрямків, куди значно вигідніше дістатися пакетним туром, ніж самостійно організовувати мандрівку. Власне так свого часу ми і робили з Тунісом і Туреччиною.
Ціни на пакети починаються десь від 2000 $ на пару з перельотом і готелем за принципом все включено. Ми ж звернулися до агенції Палаючих Турів Антоніва, де підібрали пакет на цілих 12 ночей за ціною порядка 2500 $, що дуже непогано.
Лише сам чартер AzurAir окремо продається за 500 $ з особи в один бік. Тож, фактично майже двотижневе проживання у готелі з пари винесло 500 $, якщо рахувати за такою логікою.
Переліт і прибуття
Якщо ви не в курсі, де знаходиться Домініканська Республіка, то це ось тут…
Відразу скажу, що сам переліт не дуже приємний. Літак без жодних анімаційних прибамбасів, якщо не рахувати п’яних галасливих «нових українців» за аніматорів. Тривалість рейсу порядка 11 годин. І так, це прямий переліт з Києва в Домінікану, що за теперішніх умов справжня розкіш.
Українцям не потрібна віза в Домініканську Республіку. Також жодних тестів, довідок чи карантину. Ви лише прилетіть.
Там радо зустрічають туристів і дбають про них. Скажімо, уряд країни навіть додатково страхує кожного гостя і на випадок хвороби зобов’язується лікувати за державний бюджет.
***
Готель – Be Live Collection, Punta Cana
Ми обрали один із найпростіших варіантів проживання в готелі Be Live Collection. Усі готелі, куди прилітають туристи, знаходяться на східному Атлантичному узбережжі острова Іспанйола поміж містечками Баваро і Пунта Кана.
Якщо говорити саме про наш готель, то на задекларованих п’ять зірок він мабуть трохи не тягне. Але в принципі там є все, що треба для чудового відпочинку.
Гарна внутрішня територія.
Просторі номери.
Класний приватний вихід до пляжу.
Якщо ви такий же непосидючий, як і я, то заціните купу різних можливих активностей, cеред яких настільний теніс, пляжний волейбол…,
… а також прибамбаси для окремих видів активного водного відпочинку.
Все це доступне для безкоштовного користування, якщо мова не йде про задіювання двигуна чи вітрил.
Також неподалік, якщо пройтися пару сотень метрів знаходиться “дикий пляж”, що є значно мальовничішим та без інших людей. Туди рекомендується іти лише компанією, оскільки за пару днів до нашого приїзду одну пару пограбували. Тож, майте на увазі.
І ще! Нехай вас не лякають деякі хмарні знімки. Ми відвідали Домінікану в середині листопада, що фактично є перехідним місяцем з дощового сезону в сухий. Протягом цілої зими там майже постійно світить сонечко.
Також на територї готелю є декілька ресторанів. Сніданки та обіди проходять за принципом шведських столів.
А на вечерю гостей часто запрошуюють в один із ресторанів A La Carte.
Вибір напоїв також широкий і доступний протягом цілого дня. Тож можете ні в чому собі не відмовляти.
Приємним бонусом стала абсолютна відсутність в готелі росіян. До слова, протягом нашого перебування, порядка 80% відпочиваючих складали «бідні» українці. А серед них справді цікаві люди.
Зокрема, ми потоваришували з Володимиром та Катею. Вона же ведуча програми «Король Вечірок» на 1+1.
Багато з ким виявилося, що маємо спільних знайомих. Скажімо, з Анною Лачихіною якось перетиналися на прийомі у посла Японії. Вони разом з хлопцем Максимом Джигуном політичні консультанти.
***
Поза межами готелю
Місцеві гіди швидше за все будуть рекомендувати вам ні в якому разі самостійно не виходити за межі готелю та для ознайомлення з країною купувати тури лише у них. Але це звичайно дурниці.
Вся навколишня територія доволі розвинута і не має жодних проблем з пересуванням. Зрештою, недавно в Домінікану зайшов Убер, що у три-чотири рази дешевший ніж тарифи місцевих таксистів.
Можете, наприклад, сміло поїхати в один з місцевих торгових центрів.
А бо ж пообідати в інших кафешках за межами готелю.
Лише врахуйте, що ціни у меню не включають податків і чайових.
В принципі прогулятися містечком Баваро також класно.
Але значно цікавіше винайняти на прокат авто і поїхати трохи далі.
Ми скористалися послугами цієї компанії.
Все чітко і професійно. Підписали договір та взяли на прокат найпростіший варіант за 40 $/день. Депозит 200 $ готівкою. При здачі авто кошти повертають.
Рекомендую заскочити на пляж Макао, де тусуються серфери…
А також проїхатися теренами в глибину острову, де місцеві села мають чисто карибський колорит. Десь так, як на острові Сент Кітс.
Зовсім недалеко від курортної зони знаходиться «райцентр» Хігуей (Higuey), який також варто відвідати, щоб побачити, як живуть люди у звичайному домініканському місті. До слова там дуже гарна церква, збудована у стилі постмодернізму.
***
Санто Домінго – столиця Домінікани
Але, якщо ви серйозно налаштовані дослідити країну, то однозначно варто примаймні відвідати столицю, куди регулярно їздять автобуси зі станції у Баваро (3 год), 10$.
Навіть рекомендую зупинитися на ніч при бажанні, оскільки там є купа цікавих локацій. Оосбисто я ночував у хостелі Island Life.
Річ у тому, що Домінікана знаходиться на острові Іспанйола, який ділить із сусіднім Гаїті. Саме на ці землі вперше ступив свого часу Христофор Колумб під час відкриття Нового Світу.
Відповідно, Санто-Домінго є найстаршим містом в Америці, збудованим європейцями. А значить там дуже багата історико-культурна спадщина. Просто обожнюю такі місця.
Це справжній скарб для поціновувачів історичної архітектури.
Окрім того, в місті є трохи новіші та сучасні райони.
А загалом це найбільший мегаполіс на Карибах, який повністю є самодостатнім розвиненим містом, де просто можна непогано зависнути.
Зокрема, там я познайомився з дівчиною із Харкова – Оленою, котра уже 7 років самостійно подорожує світом.
Олена співачка та їздить по різних країнах на запрошення місцевих клубів чи інших закладів. Вона класно влаштувалася у Санто-Домінго. Винайняла квартиру з приватною терасою в самому центрі та гарно проводить час. Просто молодець.
***
Гаїті – сусідня країна
А тепер левел-ап. Якщо ви такий же відчайдушний мандрівник, як і я, то протягом перебування в Домініканській Республіці рекомендую відвідати Гаїті, сусідню державу. Але це вже зовсім інша історія.
Річ у тому, що Гаїті є найбіднішою країною Західної Півкулі, і подорож туди радше нагадуватиме візит у Західну Африку (див. Гвінея або Ліберія). Тож, подумайте чи воно вам треба.
Тож, для мене це було цілком оправдано. Не знаю коли ще повернуся сюди і дуже радий, що все сталося саме так.
***
РЕЗЮМЕ
Домінікана – чудовий туристичний напрям. Тут на невеликому острові знайдеться все, що душа забажає. Якісний готельний відпочинок, пригодницькі самостійні мандри, неймовірна природа і колоритна історія.
Направді щиро рекомендую кожному. Раджу звертатися до моїх колег Агенцїї Палаючих Турів Антоніва. Вони підберуть для вас найкращі варінати і подбають так само, як подбали про нас.
Там настільки сподобалося, що ми навіть вирішили забити на зворотній рейс до України і залишилися в Карибському регіоні ще на деякий час. Але про це вже іншим разом. Почуємося і вдалих вам мандрів, друзі.
Я давно мріяв потрапити в Еквадор. Зрештою, під час мандрівки Південною Америкою план був доїхати саме сюди. Але так сталося, що діставшись Перу, нам було уже досить. Тож полетіли відразу в Каліфорнію.
Цього ж разу ми виділили два тижні лише на одну країну. І я можу з впевненістю сказати таке. Якщо у вас є можливість потрапити лише в одну країну Південної Америки, то це повинен бути Еквадор, який став моєю 115 відвіданою країною.
Чому так? Дивіться у відео і читайте у статті. Ось відео з першої частини мандрівки.
А це вже друге відео…
Далі стаття і безліч фоток з описом всієї мандрівки…
***
Переліт
Незважаючи на те, що Еквадор знаходиться відносно далеко, дістатися туди доволі просто. Лише одна пересадка в Амстердамі і KLM доставляє вас на інший кінець світу.
Особисто ми летіли у класі Econony Comfort, що передбачає більше місця для ніг. Тому весь переліт пройшов непомітно.
Летіти на захід завжди зручніше. Тож після кількох фільмів, невеличкого сну та ще кількох келихів вина ми потрапили на інший континент.
Еквадор є для нас безвізовою державою. Тож миттю пройшли паспортний контроль та сіли у таксі, водій якого нас уже чекав з табличкою – Orest Zub. Перше, що бачимо – класні дороги.
***
Карта
Перед початком розповіді, подаю карту нашого пересування.
***
Кіто (Quito)
Швидше за все ви чули, що Кіто є найвищою столицею у світі, центр якого розкинувся на висоті понад 2000 метрів над рівнем моря. Це відразу відчувається по прибутті в аеропорт.
До слова, найбільше місто Болівії, Ла Пас, знаходиться на 4000 метрів, хоча столицею країни фактично є Сукре. Тому після перельоту варто два-три дні проходити акліматизацію.
Історичний Центр (Centro Historico)
Ми поселилися в колоритному готельчику в історичному центрі міста.
Вікна з кімнати виходили відразу на одну із центральних площ.
Тут же знаходиться один із пересадкових транспортних вузлів. Довжелезні автобуси їздять по виділених смугах і зупиняються на спеціально облаштованих зупинках з контрольованими входом і виходом.
Просто чудова альтернатива традиційному метро, хоча перша гілка підземки у Кіто теж будується.
Центральна частина Кіто входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО. До речі, саме центр Кіто і Кракова стали першими об’єктами, що були внесені до списку ЮНЕСКО ще у 1978 році. Це один із найкраще збережених архітектурних ансамблів у всій Америці.
Історичний центр величезний. Тут просто колосальна кількість різноманітних площ, кожна з яких має свою атмосферу. Навіть історичним містам Мексики до цього далеко.
Те саме стосується і церков. Як не крути, а іспанські конкістадори знали толк в архітектурі.
А по околицях видніються постійно засніжені вулкани. На один із них ми також поїдемо. Але про це згодом.
На особливу увагу заслуговують місцеві ринки та їжа.
Можу з впевненістю сказати, що латиноамериканська їжа гірських народів (Еквадор, Перу, Болівія) є однією з моїх улюблених. Вони чудово поєднують картоплю, кукурудзу, кислуваті спеції, а також морепродукти з Тихого океану, який зовсім неподалік.
Окрім власне історичної частини у Кіто є багато на що дивитися. Зокрема, тут нові сучасні багаті райони.
І не зовсім благополучні, що радше нагадують одну велику фавелу. Ну, майже, як у Бразилії.
Але загалом усе норм.
***
Кабельна Дорога (Teleferico)
Одним із найцікавіших занять є можливість піднятися по кабельній дорозі (!) на пагорб, що височіє над містом. Буквально за 20 хв з 2800 ви опинаєтеся на висоті 4000 метрів.
Гондоли оснащені кріпленнями для велосипедів. І це є одна із найкращих точок у світі для даунхілу. Хоча непідготовлені люди тут спортом сильно не позаймаються, адже на такій висоті уже добряче вставляє.
Мені якраз пригадалося Антіплано в Болівії чи сходження на вулкан Тейде на Канарах. Якщо хочете відчути себе старим і безсилим, можете також спробувати. Тож залишається берегти енергію та сили і просто гойдатися на гойдалці, насолоджуючись навколишніми пейзажами.
***
Центр Землі (Mitad del Mundo)
Ще однією атракцією, яку не можна пропустити, є своєрідний центр Землі. Сама назва Еквадор походить від цього. Сам екватор проходить по північній околиці Кіто, де облаштований цілий меморіальний парк.
Там же в сучасній споруді цілком символічно знаходиться головний офіс співдружності південно-американських держав.
Але, якщо бути дуже точним, то лінія екватора проходить за кількасот метрів поряд з цим місцем. Трішки північніше від основної локації є чудовий музей Intinan, на території якого ви, фактично, можете стати однією ногою на північну півкулю, а іншою – на південну.
Окрім самої можливості опинитися в такому місці, в музеї пояснюється низка фізичних процесів Земної кулі, проводиться демонстрація того, в якому напрямку закручується воронка води у різних півкулях. Також кожен охочий може спробувати поставити яйце на одну грань таким чином, щоб жодна зі сторін не переважувала.
Додам, що я уже побував свого часу на Екваторі в Уганді. Хоча там все не настільки репрезентативно. Загалом затриматися у Кіто вартує щонайменше на три дні. Як бачите, тут є чим зайнятися. Але треба їхати далі.
***
Вулкан Котопаксі (Cotopaxi)
Більшість країни стоїть на так званому Кільці Вогню. Це сейсмічно активна гірська територія суші навколо Тихого Океану. Саме тому тут безліч вулканів та постійні землетруси. Чого лише вартувало побачити виверження вулкану у Гватемалі.
Тож, звичайно, і в Еквадорі є багато вулканів. Багато з них висотою понад 5000 метрів і деякі добре видно зі столиці. Мабуть, найвідомішим з них є вулкан Котопаксі, оскільки на його території облаштовано національний парк і туди легко дістатися.
Біда лише у тому, що зазвичай з обіду небо затягує хмарами. Тож, аби дістатися на вулкан зранку, ми винайняли авто і переночували в сусідньому до гори містечку Латакунга (Latacunga).
Коли я побачив це з вікна нашого номера, у мене перехопило подих.
Ну, що ж. Давайте під’їдемо ближче. Вау…
Насправді складно передати відчуття, коли бачиш таке диво природи.
Висота вулкану Котопаксі становить 5897 метрів. Фактично доїхати на авто можна десь до 4400, звідки уже починається складне технічне сходження. Але наше авто і самопочуття почали барахлити на 4200 і довелося спускатися вниз.
У будь-якому разі візит сюди став одним із найяскравіших вражень на цілу мандрівку.
По дорозі назад ми ще зустріли ламу…
… та місцеву жіночку, яку ми люб’язно підвезли у місто.
Несподіванкою став стукіт у правому колесі, коли ми виїхали на трасу. В результаті почало сильно дригати кермо. Тож довелося заїхати на місцеву СТО.
Виявилося, що від їзди по гірських дорогах розвалився підшипник. Три години – і ми все поміняли.
А на вечір уже в темряві почали спускатися у напрямку Амазонії.
***
Амазонія
Баньйос (Banos)
Основним перевалочним пунктом і популярною зупинкою на шлях з гірського плато Анд в низини Амазонії є містечко Баньйос. Ось таку картину я побачив з самого рання, прокинувшись у готельчику.
Як і наш Трускавець, Баньйос – відомий місцевий бальнеологічний курорт. Тож сюди приїжджають багато людей поніжитись у різноманітних СПА. Звичайно, і ми не могли відмовити собі у такій втісі.
А загалом це самодостатнє приємне містечко, що вартує уваги одного чи двох днів.
Поїхали далі. Спускаємося все нижче. Фауна починає змінюватися та з високогірної стає все більше подібною до екваторіальної.
Неподалік знаходиться колосальний водоспад, що вражає своїми масштабами. Такий струмінь води бачив хіба на Ніагарі в Канаді. Навіть Ігуасу на кордоні Бразилії та Аргентини не має такого напору.
А ще приємно вразила доступність такого незвичайного місця. Вхід всього 2 долари. Водночас, подібне в Африці коштує десятки.
***
Палора (Palora)
Взяли курс на містечко Палора, куди нас запросили знайомі. Тож проклали маршрут і поїхали за рекомендацією навігатора. Дорога потроху ставала все більше та більше провінційною.
Та в результаті ми вперлися у річку, через яку була лише ось так переправа.
Найцікавіше те, що maps.me тут показує міст, а google – поромну переправу.
Довелося повертатися і в результаті робити гак майже 100 кілометрів. У будь-якому разі це була чудова нагода насолодитися місцевими красотами безкрайньої Амазонії.
А також подивитися на Анди з низовини.
Уже в темряві дісталися до міста, де зустрілися з сім’єю мого товариша Габріеля, який уже понад 10 років проживає у Львові.
Палора є успішним містом. У навколишніх фермах вирощують унікальний фрукт – Пітайя, ще відоме як Драконовий фрукт.
На відміну від класичних пітайя, що можна побачити у багатьох екзотичних країнах, тутешній плід є напрочуд солодким і користується великим попитом у світі. Місцеві фермери експортують фрукти у США, Китай і Західну Європу. І не одна сім’я зробила на цьому великі статки.
Родичі Габріеля також працюють в цьому бізнесі. Його кузен також навчався у Львові та чудово говорить українською мовою. До речі, значно краще за багатьох українців.
Окрім ферм, нас повели в чудовий Amuntai лодж, що знаходиться в самісінькому серці джунглів.
Насправді небагато є таких туристичних місць, що настільки інтегруються з природою. Зокрема, дістатися у лодж можна лише підвісним мостом. Навколо території тече річка, що встигає навіть пройти невеликі пороги, де можна гарно повеселитися і просто чудово провести час.
Надзвичайне місце.
Провівши день з колегами, ми поїхали далі низинною частиною Амазонії у напрямку Кіто. Але так вийшло, що єдину трасу перекрили місцеві індіанці, які протестували проти будівництва у цих краях гідроелектростанції.
Нам нічого не залишалися, як переночувати в сусідньому селі, підкоригувати плани і наступного дня повернутися назад у Кіто тією ж дорогою, якою приїхали. Добре, що ми були на авто і мали розв’язані руки.
***
Узбережжя Тихого Океану (Pacifico)
У зв’язку із блокуванням дороги, довелося підкоригувати плани. Тож вирішили швидше повернути автомобіль та відразу поїхати на узбережжя. Взяли нічний автобус та дісталися містечка Пуерто Лопес (Puerto Lopes), де місцеві рибалки уже привезли вранішній улов.
Цей острів ще називають бюджетними Галапагосами, оскільки дістатися можна човном з Пуерто Лопес, а ціла поїздка обійдеться всього лиш у $45. Скажімо, кількаденний візит на Галапагоси включно з перельотом і екскурсіями легко потягне на $1000.
В той же час на Ісла де ла Плата збереглася самобутня природа. Тож ми взяли екскурсію та сіли у човен.
Подорож океаном триває майже годину і по дорозі нам пощастило побачити декілька китів, які грайливо вистрибували з води. Це було щось неймовірне.
Ближче до острова нас зустріли черепахи та безліч рибок, які просто їли у мене з рук капусту.
Але справжньою кульмінацією стала віч-на-віч зустріч з блакитноногими олушами.
Ареал розселення цих птахів поширюється на деякі прибережні острови Тихого океану. Вони гніздяться просто на землі та живуть парами. А те, як вони ходять заслуговує окремої розповіді. Це просто треба побачити. Дивіться в другому відео про поїздку в Еквадор.
Ось це так візит. Ніколи не думав, що вдасться пережити подібний досвід.
***
Монтаніта (Montanita)
Останнім часом, плануючи подорожі, я почав виділяти собі декілька останніх днів для простого спокою. А може це старість? У будь-якому разі задум такий, щоб десь впасти перед зворотнім вильотом, заповільнитися та нікуди не спішити.
В Еквадорі ідеальним місцем для цього є серферське містечко Монтаніта, що уже має всю необхідну інфраструктуру та втіхи сучасної цивілізації.
Тут ми знайшли класний хостел якраз у тому стилі, що шукали. І просто зависали собі декілька днів, відповідаючи на мейли і закриваючи ділові справи, на які не зважали впродовж подорожі.
А ще від’їдалися і ласували різними місцевими смаколиками.
Десь так і варто закінчувати активну пригодницьку подорож.
***
Гуаякіль (Guayaquil)
Це найбільше місто країни та основний порт. Оскільки рейс KLM фактично летить по колу Амстердам – Кіто – Гуаякіль – Амстердам, я вирішив, що є сенс повертатися саме звідси і таким чином не треба було повертатися знову у столицю. Тож останню ніч ми провели тут.
Гуаякіль виявився дуже симпатичним сучасним містом з чудово облагородженою набережною.
Тут теж є доглянутий історичний центр…
… але основна цікавинка – колоритний район Лас Пеньяс (Las Penas), що розкинувся на одному пагорбі поряд з центром.
На самій горі знаходиться маяк…
… звідки відкривається чудовий вигляд на місто.
Саме ця фотографія класно ілюструє Еквадор, який нам вдалося побачити. Ніде у Південній Америці ви не знайдете такого різноманіття на настільки компактній території, як в Еквадорі.
***
РЕЗЮМЕ
Лише тут фактично протягом одного дня можна з узбережжя океану піднятися високого в гори і потім знову спуститися вниз, але уже в долину екваторіальних лісів Амазонії.
А ще це відносно бюджетний напрям. Ось наші витрати за два тижні мандрівки:
$343 – оренда авто, включно з ремонтом поломки $103 – таксі й громадський транспорт $246 – проживання $154 – ресторани $85 – харчі в магазинах $57 – інші покупки $52 – випивка $145 – екскурсії та вхідні квитки $15 – інші витрати Разом = 1 200 USD
А от переліт звичайно кусається. Стандартна ціна на KLM з Києва у Кіто і назад виходить ~1400 $, хоча навіть з того ж самого Берліну чи Амстердаму я бачив ціни також на KLM в районі 500-600 $, що вже цілком норм. Треба дивитися і шукати найкращі варіанти.
В будь-якому разі щиро рекомендую Еквадор, як чудовий напрям для багатогранної мандрівки. Впевнений, тут кожен знайде для себе чим зайнятися.
Повертаючись назад, ми знову зупинилися на ніч в Нідерландах, і далі уже на рейсі Амстердам-Київ так вийшло, що поряд сидів давній колега Андрій Бас, який також вертався на зі Штатів.
До речі, з Андрієм та ще десятком друзів ми свого часу ішли на круїзі через Атлантику і потім ще два тижні подорожувати Бразилією. Ось це так зустріч. Можливо, наступного разу десь пересічемося саме з вами. Хто зна ?
Отже, після всіх пригод у Гватемалі, ми дісталися до наступного кордону. Беліз – це малесенька країна у Центральній Америці, що лежить на узбережжі Карибського моря. На противагу Панамі, Нікарагуа, Коста-Риці, Гондурасу і Гватемалі, це єдина англомовна країна Центральної Америки, а контингент місцевого населення тут принципово інший.
Зрештою, незалежність Беліз отримав лише відносно недавно – у 1981 році, а до цього входив до складу Великобританії. Наразі це член Британської співдружності. І тут чітко простежуються мотиви Туманного Альбіону.
Ось відео з тієї мандрівки.
А далі як завжди – текстовий формат статті з фотографіями.
***
Ось як пролягав наш маршрут.
Як бачите, нам знову довелося повернутися у Гватемалу і зачепити клаптик Гондурасу, оскільки звідти вилітав рейс у Маямі. Але про все за чергою.
***
Кордон та візове питання
Беліз є візовою державою для українців. Але, оскільки жодного дипломатичного представництва там у нас немає, то всі відносини ведуться через консульство Великобританії. І, звичайно, спеціально для невеличкого візиту, який наперед за кілька місяців був під питанням, я не став з усім цим морочитися.
Натомість вичитав, що за наявності американської чи британської візи, громадяни України можуть отримати візу в Беліз на кордоні. Клас! Це вже значно краща опція, оскільки я маю однорічну американську візу. Питання вирішено.
Після прибуття на кордон нам дали заповнити невеличкі форми і забрали паспорти. Очікуючи понад годину, ми вже було почали переживати.
Раптом нас просять зайти в кабінет до начальника зміни. Поважний темношкірий пан розпитав у нас, що ми робимо в такій далечі та поцікавився, хто з нас грає в шахи. Виявилося, що Саша в аплікаційній формі у полі “Інтереси” написав “шахи”.
Це неабияк підкупило прикордонника. Він майже зі сльозами на очах розповів нам, як ледь не став чемпіоном країни, і почав віртуально грати в шахи з Сашком, який протримався всього декілька ходів.
В результаті нам видали паспорти і побажали успіхів, не взявши ні копійки за візу. Хоча десь писало, що віза на кордоні коштує $50. Ось це так пригода.
***
Перші враження про Беліз
Відразу за прикордонним пунктом починається місто. Тож ми дісталися до автостанції та сіли на локальний автобус, що їхав у напрямку столиці країни Бельмопан.
Тут вже зовсім інша архітектура, ніж в сусідній Гватемалі. Більше нагадує Сент-Кітс або острів Бастіментос у Панамі. Так, це – Кариби.
Приблизно за дві години ми дісталися до столиці країни – міста Бельмопан.
Але тут лише пересіли на інший автобус. Відразу кинулося в очі, наскільки тут багато різних національностей. Як і багато де на задвірках Британської імперії, людей перекидали між континентами, а їхні нащадки продовжують жити уже в новостворених країнах.
На вечір ми дісталися до містечка Дандріга та уже в темряві запакувалися у перший же гестхаус і полягали спати.
***
Дангріга (Dangriga)
Прокидаємося зранку, а на ґанку таке.
Це Карибське море. Наша господиня виявилася приємною жіночкою та люб’язно приготувала справжній англійський сніданок.
Далі ми пішли досліджувати місто. Дангріга є центром культури чорношкірого населення Белізу. Тут цілком приємна і розслаблена атмосфера.
Коли ми гуляли вулицями міста, до нас під’їхав один хлопець і запропонував трохи показати, що є навколо. Виявилося, що це співробітник місцевого банку.
Чомусь він вирішив повести нас до свого брата, який значно гірше давав собі раду в житті, ніж він. Це нагадало, що навіть в одних і тих же умовах люди інакше організовують свій побут.
А ще того ж вечора ми пішли у порт і домовилися про трансфер на острів наступного дня з капітаном Горобцем (Captain Sparrow – принаймні так він себе називав).
Раптом ми почули неймовірний шум та гучний стукіт барабанів неподалік.
Виявилося, що це якийсь місцевий фестиваль.
Тож ми з радістю приєдналися до процесії.
А ще навіть вдалося поспілкуватися з Міс міста.
***
Тютюновий острів (Tobaco island)
Як і домовлялися, наступного ранку ми прийшли в порт чи радше невеличку гавань.
Капітан Горобець уже чекав нас і ми вирушили в море на невеличкому човнику.
Приблизно через півгодини і ~20 км ходу ми прибули до неймовірної краси малесенького острова.
У давні часи тут обробляли привезений з континенту тютюн перед тим, як відправляти його через океан в Європу. А зараз це туристичний курорт. Тим не менш, людей практично не було. Ми поселилися в єдиному відкритому на той час готелі.
Та в принципі сильно не скаржилися.
Виявилося, що це низький сезон, і весь острів просто впав у сплячку.
Окрім нас, тут була лише одна пара туристів, які поїхали того ж вечора, коли прибули ми.
В результаті можна було відчути, як це – мати весь острів лише для себе.
Його розміри вражають. Лише 150 на 100 метрів.
Повірте: довго у таких умовах висидіти зовсім непросто.
Уже через пару годин починаєш пробувати комунікувати з будь-якими людьми. Зокрема, поспілкувалися з рибалками і придбали у них лангустів на вечерю.
А ще перехилили декілька чарок рому в єдиному колоритному барі.
Через два дні за нами прибув капітан Горобець та доправив назад на континент.
У нього ми також придбали лангустів, які нам приготували в сусідньому барі.
Класна практика. Подібні ласощі я куштував хіба на Кубі.
***
Понта Горда (Ponta Gorda)
З Дандріги ми сіли на автобус і поїхали на сам південь Белізу – у містечко Понта Горда, звідки повинен був ходити човен через затоку в Гватемалу у напрямку на Гондурас.
Там у мене почалося ускладнення по здоров’ю. Річ у тому, що я простудився при сходженні на вулкан у Гватемалі, та продовжував далі подорожувати, не даючи організму відпочити. Таким чином, звичайна простуда переросла в отит середнього вуха. Мене боліло півголови і я просто не міг нічого вдіяти, тому звернувся в лікарню по допомогу.
Там мені вкололи знеболювальне, дали пігулки з собою і сказали, що лікувати це можуть лише у столиці, яка, звичайно, нам не по дорозі. Тож я вирішив потерпіти декілька днів до прибуття у Маямі. Решта дороги я провів на транквілізаторах.
На цьому частина мандрівки Белізом завершилася. Після проходження еміграційного контролю мені, як завжди, вліпили штамп на новій сторінці. Просто ненавиджу, коли так роблять, і намагаюся завжди показувати пальцем, де хочу мати штамп.
Вийшовши на пірс, ми виявили, що нас перевозитиме ніякий не паром, а звичайнісінький маленький човен. Уффф. Ну, нічого. Прорвемося.
Дві години по хвилях і ми знову повернулися у Гватемалу, а саме у портове містечко Пуерто Баріос (Puerto Barriios).
Там же пересіли на маршрутку і вже за якихось півгодини дісталися до кордону з Гондурасом.
***
Гондурас
Гондурас став 68 відвіданою мною країною. Насправді ми планували побути тут хоча б декілька днів, але трохи затрималися у дорозі через мою хворобу. Тож часу практично не залишалося. Хоча я ще добре тримався.
Усім відомо, що Гондурас є однією із найнебезпечніших країн у світі, а його найбільше місто Сан-Педро-Сула – найнебезпечніше у Гондурасі. Вуаляяя.
Чесно кажучи, ми були трохи на стрьомі. Тим більше, коли бачиш табличку на вході кожного магазину про те, що вхід зі зброєю заборонений.
Тому, щоб не гратися з вогнем в останній день перед вильотом, ми просто відпочили у хостелі. І це було правильне рішення.
Вночі таксист завіз нас в аеропорт. Ми разом з Сашком полетіли у Маямі, звідки мій друг повернувся в Україну. Натомість я відвідав конференцію Content & Commerce Summit в Орландо, де навіть зустрів кількох онлайн-підприємців з України та написав бізнес-висновки з цієї події.
***
РЕЗЮМЕ
Ось така цікава мандрівка видалася, друзі. Я ледь не відкинув копита і радий, що все так завершилося. Хоча на подібні непотрібні подвиги у майбутньому йти не буду. Якщо зі здоров’ям не все гаразд, то треба відпочивати, а не далі тиснути на педаль.
Беліз просто чудовий. Не знаю, чи ще туди колись повернуся, але точно неодноразово згадуватиму ті часи. Майте на увазі, що з американською візою у вас не буде жодних проблем. І гарних вам мандрів.
Побувавши уже у понад сотні різних країн, а також у всіх державах Центральної Америки, можу з впевненістю сказати, що Гватемала є найцікавішою в цілому регіоні. Незважаючи на те, що вона у двадцять разів менша, позмагатися може навіть з Мексикою.
Ревучі активні вулкани, містичні древні руїни, стрімкі гори, колоритні історичні міста, самобутня культура, а також сучасне життя. Все це пропонує Гватемала.
Для затравки перегляньте відео з тієї поїздки.
А тепер запрошую до прочитання статті.
***
Як завжди на початку карта відвіданих місць.
***
Гватемала Сіті
Столиця і найбільше місто країни, у якому проживає приблизно п’ять мільйонів осіб. Як і у більшості великих міст Латинської Америки, тут не варто надовго затримуватися, оскільки можна потрапити в таку саму неприємну історію, як я у Мексиці.
Отже, прибули ми у Гватемалу Сіті вечірнім автобусом із сусіднього не менш кримінального Сальвадору. На автовокзалі нас зустріли давні приятелі з Мексики – Андреа і Фернандо. До речі, я також бачився з цією неймовірною парою у Коста-Ріці, але у межах іншої поїздки.
Вони завели нас поїсти в ресторан, а далі – додому спати, оскільки попередньо домовилися, що рано-вранці поїдемо дивитися на країну.
Прокинувшись та вийшовши на дах будинку, навколо я побачив таке.
Виглядає, наче концтабір. Хоча насправді саме так виглядають багаті райони у Центральній Америці. Через велику злочинність люди по-різному намагаються оберігати свої оселі.
Ми сіли в авто і поїхали у пошуках пригод.
Перше, що мене вразило, це співвідношення традиційного місцевого населення до європеоїдної раси. Виявляється, що у Гватемалі 39% становлять прямі нащадки Мая, 41% – метиси (змішана кров європейців та місцевих) і лише 18% білі, тобто нащадки європейців, які прийшли на ці землі багато століть тому.
За деякий час ми приїхали до неймовірно красивого озера Атітлан, що знаходиться посеред кількох вулканів.
По берегах озера розкинулися колоритні містечка, де люди притримуються переважно традиційного способу життя.
Архітектура також неабияк вражає.
Пересуватися поміж містечками доволі просто на човнах. І це, звичайно, притягує туристів – і місцевих «нових гватемальців», і різних грінго, як ми.
Кожен знайде тут чим зайнятися, хоча одна із найцікавіших активностей – це похід на пагорб та споглядання світанку. Просто неймовірне видовище.
Саме тут я зробив фото, яке зараз використовую на усіх аватарках.
***
Чічікастенанго (Chichicastenango)
Це один із місцевих культурних центрів регіону, який притягує до себе паломників у пошуках духовного спокою чи відповідей на вічні питання. Ну, і звичайно, у таких місцях виникають галасливі базари, які дуже милують око.
Силою насаджений католицизм тісно переплітається з традиційними місцевими віруваннями, що виливається в унікальну культуру. Зрештою, у нашу релігію також прийшло багато «поганських» традицій.
***
Антігуа (Antigua)
Надвечір Франческо та Андреа привезли нас у містечко Антігуа, а самі повернулися у Гватемала Сіті до свого звичного життя.
Антігуа є основним туристичним і культурним містом країни. Щось на взірець статусу Львова в Україні. Місто розташоване у неймовірній локації посеред низки вулканів та побудоване у традиційному іспанському стилі того часу. Це була столиця цілої провінції.
Погодьтеся, такий вигляд не може не надихати. Тут я позаписував кілька навчально-практичних матеріалів, які досі використовуються у нашому ОМБІЗ Картелі.
Але вся ця краса в результаті стала смертю для міста. Через нищівні землетруси та виверження вулканів у XVIII столітті місто зазнало неабияких пошкоджень і столицю перенесли у теперішнє більш безпечне місце. А деякі місця Антігуи і досі стоять в руїнах.
***
Вулкан Акатенанго (Acatenango)
Спостерігаючи з міста на усі ці вулкани, звичайно, виникає думка: «А який же вигляд повинен відкриватися з гори?». Найцікавіше те, що всі ці піки сягають майже 4 кілометрів висоти. Уффф.
У будь-якому разі туди можна дістатися. Знайти компанію, яка організовує тур, доволі легко. Тож ми долучилися до групи.
Спочатку автобус везе усіх до підніжжя, а далі починається мальовничий трек.
Підйом доволі затяжний і при наборі висоти йти стає все складніше.
Далі почала погіршуватися погода.
Всіх облило горизонтальним дощем. Температура різко опустилася і довелося таборуватися уже практично в темряві на висоті 3500 метрів. Це було не дуже круто.
Десь посеред ночі вітер вщух і почувся шалений рев. Таке враження, наче поряд з-під землі виривається Годзіла. Ми вибігли на вулицю і побачили щось просто неймовірне.
Сусідній вулкан Дель Фуего (вогняний) просто палав. Насправді мені складно передати ті відчуття, коли ти перебуваєш всього за 2 кілометри по прямій лінії від одного з наймагічніших природних явищ.
На ранок, коли почало сходити сонце, можна було краще роздивитися усе, що відбувається довкола. І, чесно кажучи, це було одне із найкращих видовищ у моєму житті.
Частина групи пішла на пік нашого вулкану Акатенанго. Але я уже цього не здужав, оскільки неабияк простудився тієї ночі і почав слабнути. Тож, дякую Сашку за фото.
Усі події відбувалися у вересні і на вершині температура опускалася практично до нуля. Рівень організації був такий собі, а прокатне спорядження дуже базове. Тож, якщо будете робити подібне сходження, переконайтеся, що йдете з добрим оператором. Інакше може бути біда.
У січні наступного року (буквально за 4 місяці після нас) живими з Акатенанго зійшла лише половина групи. Решту знесли рятувальники. З такими горами не варто жартувати. Моя хвороба затягнулася аж до Белізу і я ще добре відкараскався.
На відміну від сходження на Акатенанго, у нас все класно організовано, адже усе готують колеги з EascapeWithPro. А ще, окрім власне походу по Гімалаях, у нас запланована активна культурна, розважальна та ділова програма. Всі деталі про подорож читайте ось тут. Велкам.
***
Флорес (Flores)
Трішки відпочивши від сходження, ми взяли курс на північ країни та тривалим автобусним переїздом дісталися колоритного містечка Флорес, яке знаходиться посеред озера.
Тут також зазвичай щось відбувається, хоча більшість мандрівників використовують Флорес у ролі перевалочного пункту до мабуть найбільш захопливого об’єкту цілої країни, і навіть Центральної Америки, древнього міста Майя – Тікаль.
***
Тікаль (Tikal)
У Флорес ми домовилися з таксистом, щоб той завіз нас у Тікаль, почекав, і потім доправив до кордону з Белізом, адже древнє місто знаходиться акурат посеред джунглів, куди не зовсім просто добратися громадським транспортом.
Тікаль є найбільшим знайденим містом культури Майя. Розкручена на Юкатані Чичен-Іца (одне із Семи Сучасних Чудес Світу) просто відпочиває поряд з ним. Тікаль вражає з першого погляду ще на підступі.
Лише можна уявити, як по цих сходах котилися голови людей, принесених у жертву богам.
Смерть тут і досі підстерігає на кожному кроці, нагадуючи про ті часи.
Але найбільше вражає центральна площа міста, у якому багато століть тому могло мешкати майже 100 000 осіб.
Я навіть не знаю, що тут ще можна розповісти. Сюди просто варто потрапити. Гватемала – просто супер.
***
Цілий день ми блукали поміж древніми пірамідами. Таксист дочекався, поки ми справилися і довіз нас до кордону з Белізом, який знаходився за декілька десятків кілометрів звідти. Ми попрощалися з Гватемалою і взяли курс на Беліз, чергову країну на шляху.
***
РЕЗЮМЕ
Якщо ви запитаєте мене, чи можна відвідати лише одну країну Центральної Америки, то я без сумнівів відповім, що це має бути Гватемала. Це зовсім не означає, що Панама, Коста-Ріка, Нікарагуа чи Беліз нецікаві. Просто Гватемала – надзвичайно крута й різноманітна.
Я й досі частенько згадую про ту мандрівку, хоча не впевнений, чи повернуся. У світі є стільки всього надзвичайного, що хочеться побачити, спробувати, відчути. Одного життя для цього точно замало. Але я буду старатися з усіх сил, щоб гідно пройти свій шлях. Поїхали далі, щоб відвідати усі країни світу.
