Іракський Курдистан і що у них спільного з українцями

Азія, Подорожі

Є один такий древній народ у світі – курди. До слова це одна із найбільших у світі націй, що не має власної незалежної держави. Фактично історичний Курдистан поділений між чотирма сучасними країнами, а саме: Туреччина, Іран, Сирія, Ірак. 

Століттями курди піддавалися гонінням та асиміляції з боку домінуючих культур. Та, не зважаючи на складну долю, зараз їх налічується майже 40 мільйонів. ~20 в Туреччині, ~10 в Ірані, ~5 в Іраку, ~3 у Сирії та ще трохи порозкидано по світу.

І лише в Іраку курди мають широку автономію, яку здобули 30 років тому, продовжуючи відстоювати досі. У них свій уряд, дипломатія і навіть армія. Фактично Іракський Курдистан функціонує, як незалежна держава, хоча і не визнана ООН. 

Я вже давно цікавився курдами та їхньою культурою. І ось пртягом недавнього пакетного відпочинку в Туреччині вирішив врешті реш туди поїхати і побачити все на власні очі.

Як все було, дивіться у цьому відео…

.., а також читайте у статті… 

*** 

Хто такі кудри?

Це окремий народ, що відноситься до Перської етно-лінгвістичної групи (як українці до слов’ян), що уже багато століть населяє центральну частину Близького Сходу. 

У них своя курдська мова. А користуються курди у письмі арабським скриптом. 

В цілому їхня історія та геополітичне становище дуже нагадує мені українців. От тільки нам значно більше пощастило. 20 мільйонів курдів в Туреччині і досі не мають права навчатися рідною мовою в школах. До слова «курдське питання» є одним із ключових каменів спотикання Туреччини на шляху до членства у Європейському Союзі.

***

Що таке Іракський Курдистан?

У 1991 році під час війни у Перській Затоці (Буря в Пустелі) курди, які складали ~20% населення Іраку, скористалися ослабленим режимом Саддама Хусейна і проголосили власну національну автономію. 

З того часу Іракський Курдистан розвивається значно динамічніше ніж решта країни, будучи відносно стабільним та безпечним місцем для життя і ведення бізнесу. 80% економіки тримається на нафті, а частковий суверенітет забезпечується величезною військовою базою США. 

В результаті війни у Сирії, курдські сили зараз контролюють порядка 20% території країни. А ще у 2017 році був проведений референдум за незалежність із позитивним голосом у понад 92%. Єдиною державою, що офіційна визнала референдум став Ізраїль. 

В будь-якому разі курди продовжують боротьбу за своє самовизначення і цілком ймовірно, що протягом наступних років світ побачить ще одну незалежну державу.  

А наразі пропоную вам проїхати Курдистаном разом зі мною (хоча б віртуально). Ось карта мого тамтешнього пересування. 

*** 

Як потрапити в Іракський Курдистан

Віза

Громадяни ЄС, США та ряду інших країн Першого Світу можуть вільно відвідувати Іракський Курдистан. Натомість українцям потрібна віза, яку я думав доволі складно виробляти. 

Але на щастя мій колега Констянтин Ліорек, з котрим ми разом подорожували Західною Африкою (див. Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Кот д’Івуар, Гана) підказав «короткий хід».

Для цього варто звернутися в дипломатичне представництво у Польщі. 

Biuro Pełnomocnika Rządu Regionalnego Kurdystanu w Polsce
Office of the Representative of Kurdistan Regional Government to Poland 
Aleje Jerozolimskie 53 00-697 Warszawa
+48 22 622 22 37
poland@gov.krd
www.poland.gov.krd

Написати на мейл, вказавши намір відвідати Іракський Курдистан. 

Мені оперативно відповіли та надіслали ось ==> таку форму.

Також вам вкажуть реквізити для оплати. Ціна розгляду заявки всього 10 Євро.

Через 4 днів я отримав позитивну відповідь з таким підтвердженням. 

Це треба роздрукувати, щоб показати на кордоні. З цим документом можна перетинати сухопутний кордон з Туреччини, а також летіти напряму в Ербіль (основне місто регіону). 

Транспорт

Квитки на літак в Ербіль доволі дорогі. Від 300$ в одну сторону з/до Стамбулу. Тому, є сенс летіти з/до міст у Пд-Сх Туреччині, звідки регулярно ходять комфорті автобуси в Іракський Курдистан.

Найближчий аеропорт до кордону Sirnak. А найцікавішими турецькими містами, звдіки зручно добиратися є Газіантеп, Санліуфра, Діярбаркір та Мардін.

Тест на COVID

Оскільки я подорожував у час пандемії, то на кордоні всі пасажири в примусовому порядку повинні зробити тест на Ковід. Ціна 50$. Насправді це радше фікція, коли просто беруть мазок з горла, щоб заробляти додаткові гроші.

Скориставшись порадою представницва Курдистану в Польщі я зробив тест на Ковід ще будучи в Туреччині. Але курдським прикордонникам це було до лампочки. Тож довелося робити знову. 

*** 

Добирання 

Особисто я їхав з Мардіну. Це колосальне місто на Південному-Сході Туреччини, що розташовується на схилі гори з неймовірним видом на долину Месопотамії. 

Я ще обов’язково якось напишу про подорж цією частиною Туреччини. А наразі фокус на курдах. Там у готелі я познайомився з цікавою парою Діяром та Ебру. Він курд – вона туркеня. 

Як і багато інших місцевих туристів, вони приїхали в Мардін на вихідні, оскільки це популярний напрямок. Ми душевно поспілкувалися про різні справи та побажали одне одному успіхів. 

Я сів на автобус та подався в путь. Одним із пасажирів виявився Іван, хлопець із Молдавіїі, котрий уже пару років працює у Ербілі дизайнером в архітектурній фірмі. 

На кордоні все дуже цивілізовано. Усі процедури пройшли десь за дві години. 

Перше, що мене вразило – це інфраструктура. Широчезні рівні автобани. Але от 5-кілометрового тунелю крізь гору я точно не очікував там побачити. 

Близько півночі (12 год з Мардіну) наш автобус прибув у Ербіль. Іван підкинув мене на таксі у готель, який я раніше забронював на букінгу. А саме – Janet Bludan hotel. 25$ замість 40$ на стійці. 

*** 

Ербіль

Перші враження

Відіспавшись, я смачно поснідав та вийшов на вулицю роздивлятися що й до чого. На перший погляд атмосфера нагадувала мені щось подібне до Ірану. Зрештою, як я і говорив курди відносяться до перської групи народів. 

На відміну від Туреччини, де всі притримуються правил карантину та ходять у масках на вулиці, тут я не бачив такої жодної людини. Ситуація дуже спокійна. Люди доброзичливі та залюбки фоткаються. Не те, що в Африці, де за таке можуть кинути камінь.

Загалом відчуття дуже позитивні. Клімат і енергетика просто супер.

Цитадель

Окрасою Ербілю є цитадель, що знаходиться в самому серці міста. Це одне із найстаріших місць на Землі, де без перестаку вже понад 6000 років мешкають люди. 

Я роками споглядав картинки цієї величної споруди. І ось я тут. В це було складно повірити. 

На превеликий жаль вхід у цитадель був зачинений, як мені пояснили, у зв’язку з пандемією. Я пройшовся по периметру, але інших варіантів потрапити у середину не знайшов. Лише можна уявити яких зусиль потрібно було докласти, щоб взяти цю твердиню штурмом у давні части. 

Музей Освіти

Неподалік цитаделі знаходиться музей освіти, де мене прийняли, як поважного гостя. У цьому приміщенні знаходилася перша школа в Курдистані. Директор провів мені екскурсію та розповів про дисидентів та національну еліту, яку свого часу винищили домінуючі режими. 

Я пояснив, що чудово його розумію, та поділився деякими фактами з історії України.

Базари / Торгові Центри

В Ербілі функціонує базар у класичному для Близького Сходу вигляді, де можна придбати абсолютно все. Від горіхів до золотих прикрас. 

А крім того, потрохи виростають сучасні торговельні центри, які нічим не поступаються тим, що є в Дубаї.

Решта міста

В архітектурному плані більшість міста доволі скромна. Це і не дивно через тривалі військові дії у недалекому минулому. 

В той же час вимальовуються нові райони і виглядає все багатообіцяюче.  

Ввечері багато людей (переважно чоловіки) виходять на вулицю та сідають в численних кафе, спілкуючись про життя та інші побутові справи. 

Інколи можна зустріти насправді цікавих персонажів. 

Білшість курдів мусульмани. Але є серед них і ті, хто сповідують інші релігій. І християнство також. Більшість спільнот проживають в окремих кварталах. Скажімо у християнському районі працюють алкошопи і там всі затарюються пивом чи іншими напоями. 

*** 

Сардар (гід та фіксер)

В Ербілі я познайомився з Сардаром. Він працює гідом, а також фіксером для ноземних журналістів чи інших офіційних делегацій. Тобто допомагає вирішувати всілякі питання, пов’язані з дозволами на зйомки, пропусками у певні місця та домовляється про зустрічі. 

У зв’язку з специфікою такої діяльності Сардар дуже багато знає про історію та культуру свого народу, а крім того чудово орієнтується в геополітичних питаннях. Тож я обов’язково рекомендую до нього звернутися, якщо потребуватимете фахової допомоги.

Ось його прямі контакти: 

• https://www.facebook.com/sardarmuhammad.abdullah
  
• https://www.instagram.com/kurdistan.and.iraq.tours/
  
• sardar1986@yahoo.com 
  
• +9647503273209

Людина перевірена ? 

*** 

Гори Курдистану

На півночі регіону знаходяться гори Загрос, що відділяють Іракський Курдистан від Туреччини та Ірану. В той це час через свою прохолоду та свіже повітня це основний напрямок для відпочинку всіх, хто проживає у жаркій посушливій долині Месопотамії. 

Я домовився з Сардаром про невелику дводенну екскурсію найцікавішими теренами регіону. Тож ми сіли у авто і подалися у пошуках пригод. 

Зовсім недалеко після виїзду з міста край дороги височіє цікавий форт часів Османської імперії. 

Навіть на третій день я все ще не міг повірити, що в Курдистані такі дороги. 

Взагалі вся країна доволі мілітаризована. Їхнє положення можна чимось порівняти з ситуацією Ізраїлю, при якій по всіх кордонах знаходяться потенційні вороги.

За годинку-дві дорога заходить в гори та починає петляти здоровенним каньйоном. Це частина історичної Hamilton road, яку ще у 1930х рр було прокладено під керівництвом офіцера Британської арміїі, щоб з’єднати тодішню територію протекторату Іраку з Персією.

Однією з місцевих цікавинок є водоспад, який навіть зображений на Іракських Динарах. 

Такі місяця користуються особливою популярністю серед арабських туристів з Багдаду. 

Натомість мене цікавило дещо інше. А саме каньйон біля містечка Rawanduz. Просто колосальне місце. 

Навіть невеличкі регіональні дороги знаходяться в хорошому стані. 

Ще однією окрасою є каньйон біля містечка Az Zibar. 

Ну майже, як наші Заліщики. 

Зовсім поряд знаходиться резиденція президента… 

… і всюди навколо багато військових, хоча всі вони доволі дружні. 

Тут навіть є ось такі класні готелі. 

Хоча у селах люди живуть доволі скромно. 

Тим не менше, це не заважає їм проводити гучні весілля на сотні осіб. 

Місцева кухня – це взагалі окрема розмова. Наприклад, ось така вечеря коштувала нам лише 7 баксів на двох. І це при тому, що на фото ще не потрапив шашлик.

Нарід просто колосальний… 

*** 

Акре (Acre)

На тутешній території є купа різних цікавих історичних містечок. Одне з них – Акре, що знаходиться на половині шляху між Ербілем та Догоком. 

Центр міста нагадує маленький значно слабше розвинений Мардін в Туреччині, звідки власне і починалася моя подорож.

Простий дешевий сніданок разом з місцевими дядьками – це якраз той досвід, заради якого варто їхати у таку «глубинку». 

*** 

Лаліш (Lalish)

Близький Схід є справжньою солянкою народів. Однією з найцікавіших місцевих спілнот є Єзиди. У них своя віра, мова та деякі інші риси, що відрізняють їх від Курдів. А в селищі Лаліш знаходиться основна єзидська святиня світу. 

Тут я вперше побачив стільки жінок на вулиці. Чомусь курдянки своєю присутністю мене так не тішили. 

Люди виглядають уже принципово інакше. Вони нагадали мені мешканців Кашміру, де я побував ще у 2010 році.

Там чудова енергетика. Обов’язково рекомендую відвідати при нагоді.

*** 

Інші Терени

Крайня північна частина Іракського Курдистану, що межує з Туреччиною, є доволі непередбачуваним місцем. У горах і досі перебувають збройні формування PKK (Робочої Партії Курдистану), яка вже пару десятиліть бореться за незалежність країни.

Міжнародна спільнота визнала PKK терористичною організацією, хоча це своєрідний еквівалент УПА в часи радянської окупації. Час від часу бійці PKK здійснюють атакати на прикордонні території сусідніх Туреччини та Ірану, через що в тутешніх місцях посилена військова присутність. 

В будь-якому разі це не зупинило Сардара розвідувати нові гірські шляхи. 

Також вочевидь це не сильно бентежить інших людей, які цілими сім’ями проводять вихідні ось на таких пікнік-зонах. 

Навколо насправді дуже багато гарних місцин. Чого лише вартий цей струмок. 

*** 

Амеді (Amedi)

Останнью моєю відвіданою локацією в Курдистані стало древнє місто Амеді (Amedi), що нависає над навколишньою долиною, через яку раніше проходив один із сегментів Шовкового Шляху. 

Зовсім недавно до міста проклали автомобільну дорогу, хоча раніше потрапити в це місто-фортецю можна було лише через цю історичну браму.

На кінець дня Сардар повіз мене у Догок, третє найбільше місто Іракського Курдистану, що знаходиться на три годинии їзди ближче до турецького кордону ніж Ербіль.

Там я уже сів на автобус назад в Туреччину. Але перед тим ми ще застрягли у трафіку, оскільки це був вихідний і люди поверталися з гір до дому. Я у Львові по Стрийській трасі в неділю ввечері 🙂

*** 

РЕЗЮМЕ

Це була просто неймовірна подорож. Особисто я багато чого зрозумів, побачив та переосмислив. Курдистан показав мені наскільки з історичної перспективи українцям пощастило мати власний клаптик землі під сонцем. Тож треба це цінувати, друзі.

Люди, яких мені підкинула доля, надовго залишаться у моїй пам’яті і я маю надію, що якось ще повернуся в Іракський (а може вже і ні) Курдистан.

Але це не кінець історії, друзі… Щоб вилетіти назад до Львова я приїхав у Діярбаркір (Туреччина), що вважається неофіційною культурною і духовною столицею всіх курдів світу.

А там я знову цілком випадково зустрів Діяра та Ебру, з котрими бачився тижнем раніше в Мардіні. 

Мабуть це доля. В цій подорожі зі мною трапилося занадто багато випадків, що пронизується єдиною тематичною історією. У цих людях і цьому регіону щось є. І це «щось» я хочу пізнати краще. 

Тому впевнений, що це лише початок цікавого шляху до пізнання. Подивимося, як буде далі. А наразі дякую вам, що прочитали цю статтю. 

Це насправді була одна із найкращих подорожей з усіх 123 країн, де мені наразі вдалося побувати. Почуємося…

Найбагатша країна світу – Катар

Азія, Подорожі

А ви знаєте, якою є найбагатша країна світу? Багато хто би відразу подумав про США, Японію чи якісь інші західноєвропейські країни. І частково це правда, адже економіки цих заможних держав і справді серед найбагатших у світі.

А втім, при визначенні багатсва прийнято брати метрику не загальної величини економіки, а радше співвідношення цього об’єму до кількості мешканців. Інакше країни з великим населенням мають колосальну перевагу. Скажімо, загальне ВВП Індії знаходиться на п’ятому місці у світі. Але багатою цю країну назвати складно.

У будь-якому разі перше місце у списку ВВП за паритетом купівельної спроможності на душу населення займає Катар і сягає аж 130 000 доларів США на рік. Для порівняння: в України цей показник заледве дотягує до 10 000 і ми знаходимося аж на 111 місці, акурат між Йорданією та Філіппінами. Ну, хоча б число гарне.

Недавно по дорозі в Австралію мені вдалося побувати у Катарі. Тож пропоную і вам оглянути цю країну. Принаймні віртуально. Для початку, як завжди, відео.

А далі стаття з фото…

***

Геополітика Катару

Катар є однією з крихітних арабських держав Перської затоки. У них там своя тусовка. Іншими є Кувейт, Бахрейн, трохи більші Об’єднані Арабські Емірати та Оман, а також місцевий гігант – Саудівська Аравія.

Усі ці держави ще 50 років тому за рівнем економічного розвитку знаходилися ледь не у Середньовіччі. А зараз є потужніми гравцями міжнародних глобальних процесів. Звичайно, що правила диктує нафта, але й грамотне адміністрування теж.

Також їх об’єднує спільне минуле, але в сучасному часі герой цієї публікації стоїть осторонь своїх побратимів. Решта сусідів на чолі з Саудівською Аравією вважають, що Катар підтримує ісламських екстремістів та уже пару років не ведуть із ним жодних відносин, наклавши при цьому економічне ембарго.

При цьому Катар якось викручується та ще й умудряється диктувати умови й активно впливає на світову політику. Скажімо, медіахолдинг Аль-Джазіра є одним із найвпливовіших у світі, а Катарські Авіалінії, якими, до речі, я летів, декілька років поспіль отримували звання найкращої авіакомпанії світу.

Додайте до цього активну медіаторну позицію у міжнародних військових конфліктах, колосальні інвестиції в мистецтво, а також Чемпіонат світу з футболу 2020 – і ми маємо справжнього гігантського карлика, який непропорційно впливає на світ у порівнянні до свого розміру.

Це захоплює, і мені дуже цікаво було подивитися, як там усе влаштовано.

***

Доха – перші враження

Між перельотами у нас було дві ночі, що в принципі ок для того, щоб хоч якось роздивитися місто. Спершу ми поїхали в Національний Музей Катару, що знаходився неподалік від нашого готелю.

Колосальна споруда, яка за задумом архітектора повинна нагадувати троянду пісків, кристал, що зустрічається у місцевій пустелі. А ще це було дуже корисно для Мартусі та розвитку її проекту Галерея 101.

Ми не заходили дивитися на експозиції всередину, а натомість оглянули музей ззовні та його внутрішній двір.

Сама Доха викликала у мене двоякі враження. Тут дуже важливим є місце перебування. Скажімо, левова частина міста виглядає так, наче десь у Каїрі. Незавершені вулиці, купа будівельного бруду, хаотично припарковані авто і лише чоловіки на дворі. Так відразу і не подумав би, що це найбагатша країна світу.

***

Район Аль-Дафна

Хоча зовсім поряд знаходиться симпатична набережна, звідки відкривається чудова панорама на діловий центр міста з численними хмарочосами.

Туди доволі легко добратися на сучасному метро, яке відкрилося всього пару місяців тому. Ціна разового проїзду в метро становить 3 Ріали, тобто десь 20 гривень.

Все доглянуто і гарно працює. Пересуватися таким чином по місту саме задоволення.

А це вже сам район Аль-Дафна, де сконцентровано більшість хмарочосів мегаполісу.

Як бачите, людей наколо негусто.

Тут мені пощастило натрапити на парочку місцевих, які, мабуть, перебігали з одного офісу в інший.

***

Пустеля

Уся країна добре пристосована до автомобілів і вибратися за місто не проблема. Побувати в Катарі та не поїхати в пустелю було б харамом (гріхом). Тож ми вибралися на захід сонця до пісків разом із нашою коліжанкою Мартою та її хлопцем.

Виявилося, що дюни на південь від міста знаходяться поряд з величезними рафінеріями. Доволі цікаве поєднання.

Як би там не було, а захід сонця в пустелі один з тих ліпших.

***

Сук – історичний центр міста

Будь-яке місто на Близькому Сході має свій сук (souq), тобто великий базар, що зазвичай слугує центром всіх основних подій у місті.

В Досі сук такий уже дуже окультурений. Числені мешканці міста виходять на вулицю та розбігаються по кафешках. Ми завітали у кафе під назвою “Троянда Пустелі”, яке відкрила українка. Зараз тут неформальний центр слов’янської спільноти Катару.

Також заскочили в іранський ресторан…

… та й загалом гарно прогулялися місцевими вуличками.

Як не крути, а вночі такі міста виглядають дуже симпатично.

На одній із площ відбувалося святкування дня незалежності Кувейту, що пригадало мені про візит в цю країну.

***

Катара – культурне селище

На свій відносно невеликий розмір у Досі насправді є багато чим зайнятися. Зокрема, на особливу увагу заслуговує культурне селище Катара, що знаходиться на півночі міста.

Це окремий район з різноманітними галереями, музеями та іншими культурними осередками, де поціновувачі мистецтва можуть легко зависнути на пару днів.

Усе збудовано під старовину! І хоча автентики тут не відчувається, добре, що є такі місця, які контрастують з надсучасними хмарочосами.

Там же ми зустріли нашу давню подругу Галю, котра проживає у Катарі вже 7 років. Щасливо вийшла заміж та виховує сина. До речі, у мене є інтерв’ю з Галиною п’ятирічної давності про те, як вона потрапила у Катар і як виглядає життя стюардеси.

Північна частина міста значно відрізняється від південної. Власне, тут і проживає наша колега.

***

Перлина – ще один район міста

Галя повезла нас у ще один цікавий район міста – Перлина. Це щось подібне до Пальми в Дубаї. Практично ціле окреме місто, збудоване на штучних островах. Як не крути, а найбагатша країна світу може собі це дозволити.

Як і їх еміратські колеги, катарці дуже люблять робити копії на відомі місця. Тож збудували собі власну венецію, де кожен охочий може винайняти житло. Цей район зокрема облюбували експати.

***

РЕЗЮМЕ

Незважаючи на те, що Катар – це найбагатша країна світу, не можу сказати, що хотів би тут жити. Беззаперечно такий розклад багатьом підходить і безліч людей приїжджають сюди у пошуках можливостей. Але мені особисто тут трохи бракує душі. Можливо, це мої власні упередження, хтозна.

Як би там не було, цей коротенький візит виявився доволі пізнавальним та цікавим. Вдалося відвідати друзів, які у мене є по цілому світі, і просто класно провести час.

Бюджет

Ціни тут доволі прийнятні. Скажімо, наш готель коштував ~50 доларів за ніч, поїсти можна від $5 і вище, а транспорт більш ніж доступний. Наприклад, таксі в аеропорт коштувало майже $8. В принципі, цілком норм, як на найбагатшу країну світу.

Впевнений, що ще сюди повернуся десь між перельотами у світі. А тим часом, готую матеріал про Австралію, куди ми подалися згодом.

Тетнульді (Сванетія, Грузія) – огляд зимового курорту і детальний опис регіону

Азія, Подорожі

Зима 2019-2020 видалася напрочуд малосніжною, а краще сказати без снігу взагалі. У попередніх «польотах у вирій», тобто тривалих мандрівках різними екзотичними країнами взимку, я сумував за снігом. А тепер і самому доводиться, вже перебуваючи в Україні, його шукати.

Тож, натрапивши на пропозицію туру від «Злови Момент» на гірськолижний курорт Тетнульді, що у Сванетії, Грузія, вирішив спробувати. І це було правильним рішенням. Що з того вийшло, дивіться у цьому відео.

***

А далі розписую в статті, а також ділюся цінами та рибними місцями.

Сванетія є найвіддаленішим та найвисокогірнішим регіоном Грузії. Для туризму вона відкрилася після реформ Саакашвілі. Тобто, мова йде лише про останню дюжину років. Ось де вона знаходиться на карті країни.

Можете собі лише уявити який тут колорит. І починається все з…

***

Добирання 

Найкращою точкою прильоту є місто Кутаїсі, де знаходиться база лоукостів. Таким чином, сюди без проблем можна добратися з пересадками у польських містах, куди відповідно літають WizzAir та RyanAir з України.

Ми ж летіли в Кутаїсі напряму із Мемінгема, Німеччина, оскільки тиждень до того перебували в Альпах, про що згодом також розповім. А поверталися уже до Львова через Катовіце.

Кутаїсі – це звичайне грузинське містечко, по якому чітко видно, що Радянський Союз залишив глибоку рану в історії та архітектурі цієї країни.

Хоча приємно вразила ось ця футуристична будівля, яка збудована для Парламенту Грузії за ініціативи Саакашвілі. Але, на жаль (чи на щастя), після зміни влади парламент знову повернувся у Тбілісі. Тож цей витвір мистецтва наразі стоїть без діла просто посеред поля.

Варто сказати, що більшість рейсів у Кутаїсі прибувають після обіду. Тож є сенс зупинитися у місті на першу ніч. Ми прилетіли опівночі, коли вся група уже укомплектувалася. Переночували в одному затишному гестхаусі та зранку вирушили в путь двома автомобілями Toyota Rav 4, що нам приготував Олег із «Злови Момент».

***

Дорога у Сванетію

Незважаючи на те, що відстань до Местії, основного міста Сванетії, становить всього 250 км, закладати варто цілий світловий день. По-перше, дорога і справді цікава, тож швидше за все ви будете пару разів зупинятися, щоб просто зробити фото. По-друге, взимку це непростий шлях і їхати по горах варто дуже обережно.

Перші сто кілометрів проходять низовиною, але далі дорога починає потроху дряпатися на Кавказ. Першою цікавинкою є колосальна Інгурська ГЕС, що знаходиться майже на кордоні з Абхазією. Дивно, що сюди так легко пускають, адже це і справді режимний об’єкт.

Ну, а далі уже починаються серпантини, стає холодніше, а засніжені вершини просто нависають над головами.

За тих дві години в дорозі ми уже всі перезнайомилися і виявилося, що абсолютно всі учасники групи читають мій блог, чим я був приємно здивований. А дехто навіть є учасником ОМБІЗ Картелю, найкориснішої бізнес-спільноти УАнету.

Дорога довго петляє серпантинами, оминаючи поодинокі напівживі села.

Інкоди видно місця зсувів ґрунту. Ось свіженький якраз перед нами розчищають.

Ближче до Местії, що знаходиться на висоті ~1500 метрів над рівнем моря, уже дуже сніжно, що аж може замести дорогу.

Але ми безпечно і вчасно доїхали до міста, акурат перед заходом сонця, поселившись у комфортний готель, в якому провели наступні п’ять ночей.

***

Местія 

Местія є найбільшим містом (містечком) Сванетії з населенням 2500 тис осіб та історично-культурною столицею регіону. Зараз це фактично ворота у Сванетію, хоча раніше сюди було добратися не так вже й просто, адже дорога вела по численних перевалах і Местія була фактично останнім містом, куди можна було дістатися. А відповідно і найбільш захищеним. Тому століттями правителі Закавказзя зберігали тут свої скарби.

Місто фактично підпирає основний Кавказький хребет і лежить на висоті 1500 м.н.м.

Прогулявшись вуличками, можна побачити, що Местія потроху перетворюється на курорт.

Але роботи попереду ще дуже багато.

Хоча змін за останні роки було і так немало. Ось, наприклад, будівля відділення поліції.

А це районний суд.

Щороку сюди приїжджають все більше та більше відвідувачів. Переважно це шукачі пригод із країн східної Європи. Ми постійно зустрічалися з поляками, чехами, литовцями, ну, і звичайно, українцями, яких тут, мабуть, найбільше. Вечорами всі зависають у численних ресторанах, попиваючи вино під акомпанемент традиційної грузинської музики з танцями.

***

Гірськолижний курорт Тетнульді 

Якою б цікавою не була Местія, більшість людей приїжджають у Сванетію заради гір. Влітку це походи в гори, а взимку – катання на лижах та сноуборді. Буквально пару років тому тут відкрили сучасний курорт Тетнульді, що знаходиться в підніжжі однойменної гори.

Варто зазначити, що до нижньої станції підйомника від центру Местії ще 15 кілометрів шляху, який доведеться долати щодня догори і вниз. А це щонаймене плюс пів години в кожен бік. Хоча, зважаючи на місцеві красоти, в цьому нема жодих проблем. Це трохи довше ніж з центру Славського проїхатися на Тростян.

Гірськолижний комплекс Тетнульді оснащений всією сучасною інфраструктурою. Тож ні з орендою спорядження, ні з харчуванням або медичною допомогою тут немає жодних проблем. Навіть відразу після Австрії я не відчув значного пониження у класі, як, наприклад відбувається на багатьох курортах України.

Крісельні підйомники також зручні та приємні, які всюди в Європі.

А ще нам неабияк підфартило з погодою. Протягом усіх п’яти днів перебування у Сванетії світило сонечко. На щастя, снігопад пройшов якраз за два дні до нашого приїзду, тож можна було сповна насолодитися катанням по цілині.

Ось як виглядає схема трас цілого курорту.

Верхня станція знаходиться на висоті понад 3100 м. н.м. Добиратися туди доводиться трьома підйомниками, але це абсолютно вартує того пейзажу, що відкривається навкруги та довжелезного спуску.

Декому навіть і цього мало, тож вони піднімаються ще вище, де далі продовжують свій шлях по типу бек-кантрі (див. відео з Чорногори).

Ну, а коли хочеться відпочити, то всюди є можливість посмакувати свіжої грузинської їжі.

Денний абонемент на всі підйомники у високий сезон коштує всього 40 ларі (350 грн), а решта цін можете побачити на цьому фото.

Просто неймовірне місце. Щиро рекомендую.

***

Ушгулі та верхня Сванетія

Ви, мабуть, зауважили на деяких фотографіях цікаві вежі, що стеляться вздовж міжгірських долин. Так ось це особливість Сванетії. Ці вежі споконвіків відігравали важливу роль в буденному та політичному житті регіону.

Зазвичай в оборонних цілях будують фортеці або оточують місто муром. Але свани напрочуд горді та не готові підкорятися якимось іншим правителям. Тому фактично майже кожна сім’я будувала свою власну фортецю.

І найцікавіше, що це не лише в якійсь одній долині чи кількох селах. Мова йде про цілий регіон. Мені здається, що таких веж у Сванетії може бути понад тисячу.

Окрасою цілої Сванетії є високогірне селище Ушгулі, що внесено до списку ЮНЕСКО. Воно знаходиться на висоті понад 2200 м.н.м. і є найвисокогірнішим населеним пунктом Європи, де цілорічно проживають люди.

Але у зв’язку з такою особливість, добратися туди не так вже й просто. Доволі часто дорога завалена снігом або зсувами грунту. Але нам пощастило і по численних серпантинах ми добралися до цього місця.

Мене аж тіпнуло, коли я побачив це на горизонті.

Протягом багатьох років така картинка крутилася у мене в голові. І ось ми тут – в Ушгулі. Це Чажаші (Chazhashi), середня частина селища з найбільшою концентрацією сванських веж, деякі з яких і доcі використовуються у господарських цілях.

Трохи нижче знаходиться Муркмелі (Murqmeli).

А вище – Жібіані (Zhibiani), над яким нависає Шхара, найвища гора Грузії – 5 193 м.н.м.

Незважаючи на сонячну погоду, температура опустилася до -10 градусів. Добре, що мене зігрівала Мартуся своїми обіймами, а також чудові речі від Турбат – українського бренду туристичного спорядження. А саме: зимові штани, пухова куртка, контактні рукавиці, а також шапка, яку я зняв для фото.

Всю цю красу та ексклюзивність складно передати словами. Після відвідання 120 країн, я не пригадую чогось подібного. Найближчим може бути північний регіон Беніну в Африці, де ще збереглися численні типові для тієї місцевості будинки фортифікаційного типу.

А височіє над усім цим досі чинна церква, що також була і фортецею свого часу.

Складно повірити, але тут і досі живуть люди, хоча здається, наче час просто зупинився.

Я довго ще буду згадувати про подорож у це магічне місце та неймовірно вдячний Олегу та Оксані за те, що запропонувати поїхати сюди, хоча подорож в Ушгулі і не була передбачена у програмі гірськолижного туру в Сванетію.

***

РЕЗЮМЕ

Грузія беззаперечно є одним із найцікавіших туристичних напрямків, куди доволі легко і дешево дістатися. Місцеві ціни – одні з найнижчих у світі, їжа – одна із найсмачнішої, люди – одні з найприємніших, а краєвиди – одні з найзахопливіших.

Якщо збираєтеся у Грузію взимку чи влітку, то щиро рекомендую звернутися за допомогою по організації незабутньої мандрівки до моїх колег «Злови Момент», які спеціалізуються по цій країні. Успіхів та вдалих мандрів 🙂

Непал (трекінг в Гімалаї, Катманду, рафтинг, Покхара)

Азія, Подорожі

Побачити величні Гімалаї – це мрія мільйонів. Саме тому стільки людей щороку їдуть у Непал, який стає все популярнішим напрямком і для українців. Оскільки я збираюся відвідати усі країни світу, то й Непал завжди стояв у мене на порядку денному.

І ось планети стали таким чином, що перебуваючи у травні на яхті в Греції, я поспілкувався по скайпу з Ігорем Петрушином, засновником сервісу пошуку та бронювання авторських турів EscapeWithPro. Жереб було кинуто і Непал став моєю 115 відвіданою країною.

Ось відео з цілої мандрівки. Приємного перегляду. 

Ну, а далі стаття, якщо вам більше подобається текстовий формат 😉

***

Найкращий час відвідати Непал 

Беззаперечно найкращим сезоном для відвідання Непалу є осінь та весна. Приблизно жовтень-листопад та квітень-травень. Це якраз час між літнім дощовим сезоном та зимовими холодами у високогір’ї. У такі дні зазвичай сонячно, що дає можливість побачити неймовірні засніжені вершини, а в денний час туристів супроводжує приємна тепла температура 15-25 градусів, що якраз підходить для походу.

Оскільки чекати аж до весни я не міг, то вирішили організовувати подорож восени. Тож я зареєстрував профіль на сайті EscapeWithPro, описав маршрут (ось тут) та почав поширювати інформацію вже про другу спільну мандрівку читачів цього блогу.

***

Як розпланувати маршрут Непалом 

Беззаперечно основне за чим варто їхати у Непал – це Гімалаї. А щоб відчути їхню велич, варто принаймні ними трохи пройтися. Найпопулярнішими треками є похід до Базового табору Евересту й кільцевий маршрут навколо масиву Анапурни. Біда у тому, що обидва походи вимагають неабиякої фізичної підготовки, а також щонайменше двох тижнів часу.

Оскільки ми їхали радше в рекреаційних цілях у поєднанні з реалізацією власних ділових планів (ось, як це працює – МастерМайнд), то я вирішив взяти за основу Poon Hill trek. Це один із найцікавіших маршрутів, що дає можливість сповна насолодитися Гімалаями, не вимагає спеціальної фізичної підготовки і його можна пройти за декілька днів.

Фактично Poon Hill trek є частиною великого кільця навколо масиву Анапурни і доступний абсолютно для всіх. Власне від цього ми і відштовхувалися. І розпланували всю мандрівку країною ось так:

1 День – Прибуття в Катманду. Огляд міста
2 День – Катманду. Огляд міста й околиць
3 День – Рафтинг і переїзд в Покхару
4 День – Трекінг
5 День – Трекінг
6 День – Трекінг
7 День – Трекінг
8 День – Покхара. Відпочинок й огляд міста
9 День – Переліт Покхара-Катманду-Україна

Про все детальніше далі. А наразі карта загального пересування.

Вважаю це оптимальним варіантом і цілком збалансованим для трохи більш ніж тижневої поїздки.

***

Катманду – столиця Непалу 

З України легко добратися у Непал. Стандартна ціна за переліт коливається у межах $600 з Києва у Катманду і назад. Як правило, більшість трансферів здійснюються в Об’єднаних Арабських Еміратах, тож при бажанні є ще нагода відвідати Дубай, що ми й зробили.

Забув зазначити. Цього разу до нас долучився мій батько, що додало неабиякої родзинки усій мандрівці.

Більшість рейсів прибувають в Катманду з самого раненька. Тож є сенс подбати про те, щоб організувати ранній заїзд у готель та виділити перший день для спокійного відпочинку. Оскільки члени нашої групи летіли різними літаками, то в обід уже вся команда була в зборі. Лише на вечір долучився Мартін замість моєї коліжанки Марти (по центру), котра також випадково опинилася в той самий час у Катманду.

В місті є багато на що подивитися, адже це древня столиця та основний центр непальської культури. Тому є сенс зупинитися тут принамйні на 2-3 ночі. Багато будівель було пошкоджено в результаті нищівного землетрусу 2015 року. Але про це важко здогадатися, гуляючи активними вулицями міста.

Загалом Катманду є типовим великим азійським містом бідної країни. Це нормальна ситуація на вулицях міста.

Хоча мій батько не відразу до такого звик. У Делі (Індія) коїться щось подібне.

На особливу увагу заслуговує візит до місця кремації людей просто неба. Все виглядає так само, як у Варанасі, хоча й трохи в меншому масштабі. Протягом кількох годин після смерті збираються усі родичі чоловічої статі. Жінки на таких церемоніях відсутні.

Тіло кладуть на підготовлене багаття і починається кремація. Уся церемонія триває 2-3 години. Далі прах покійного розноситься над річкою, а всі люди розходяться по своїх буденних справах, що вкотре заставляє задуматися про плинність життя.

Приблизно 12% населення Непалу сповідують Буддизм. По цілій країні є безліч буддистських храмів, що називаються ступами. Зокрема, у Непалі найцікавішими з них є Swayambhu Maha Chaitya (або Monkey Temple), що знаходиться на високому пагорбі, звідки відкривається гарна панорама на місто.

… а також найбільший буддистський храм у цілій країні – Bouddhanath Stupa. Атмосфера у цих місцях явно відрізняється від інших сакральних локацій. Люди умиротворено ходять по колу (за годинниковою срілкою) та думають про вічне.

***

Долина Катманду 

Долина, у якій розкинулося Катманду, споконвіків була центром розвитку місцевої культури. Та окрім самого Катманду тут знаходиться ще два міста, які свого часу конкурували з теперішньою столицею за владу в регіоні, хоча зараз усе це злилося в єдиний хаотичний мегаполіс.

Бактапур знаходиться за 12 км на схід від столиці Непалу. Тут найбільша концентрація історичних споруд в країні. А ще весь центр міста, як і історична частина мого рідного Львова, занесений у список ЮНЕСКО. Це цілий архітектурний ансамбль.

З безліччю деталей.

Ось цей отвір, наприклад, призначений для того, щоб віряни із заплющеними очима потрапили в нього руками. Якщо вцілили – значить загадане бажання збудеться. Ось, до речі, про те, як матеріалізуються думки та мрії стають реальністю.

А це ще одне королівське місто Патан (Patan), що примикає до Катманду з півдня. Як ви уже могли побачити, типовим є наявність центральної площі, обтяженої архітектурою.

Ввечері другого дня нас на святкову вечерю запросив Ганеш, власник туристичної фірми, що безпосередньо займалася організацією нашої мандрівки. Додам, що EscapeWithPro співпрацює лише з операторами, які особисто перевірені Ігорем.

Ми провели невеликий бриф, а також мали нагоду ще глибше зануритися у місцеву культуру і посмакувати локальну їжу.

***

Рафтинг у Непалі

Наступного дня ми сіли у мікробус та поїхали на схід у напрямку Покхари, спостерігаючи по дорозі звичайне місцеве життя.

Беззаперечно рафтинг є однією із найцікавіших форм активного відпочинку. Зокрема, я мав нагоду уже спробувати бурхливі ріки в Чорногорії, Туреччині і навіть в Уганді. Та просто гріх було пропустити таку нагоду в Непалі. Тим більше, що мало які справи так розвивають командний дух, як факт перебування в одному човні з рештою групи.

Зважаючи на те, що дорога у Покхару тягнеться вздовж річки, гріх не проїхати частину шляху по воді. І саме тому ми внесли рафтинг у нашу програму. Насправді я трохи засмутився, коли дізнався, що розраховувати можна лише на пороги другої категорії. Хоча насправді було на чому гоцати – аж затамовувало подих.

На відрізках між порогами можна було просто покупатися у спокійній воді.

Також ми сходили на землю для відпочинку, адже просидіти три години у човні не так вже й просто.

Загалом це був класний досвід. Як каже мій тато: «Найкращий відпочинок – це зміна діяльності».

На вечір ми дісталися Покхари та почали готуватися до основної частини подорожі.

***

Трекінг в Гімалаї

Територія навколо Покхари багата на різні пішохідні маршрути. Власне цей регіон вважається значно цікавішим для гірського туризму, ніж терени навколо Евересту. Як я уже писав вище, ми обрали Poon Hill trek за його доступність і мальовничість. Тут добре промарковані маршрути і, в принципі, можна дати собі раду, хоча з нами був професійний гід Крішна.

Для початку самого треку зраненька нас підвезли до містечка Наяпул (Nayapul). Ось схема цілого походу.

Як бачите, за чотири неповні дні ми подолали 36 кілометрів.

***

День 1 (Nayapul – Hille)

Виходимо з ожвавленого містечка і практично відразу потрапляємо в традиційні кольорові непальські села.

Дорога добре вимощена. Річ у тому, що це частина колишнього важливого торговельного шляху з Індії у Китай.

Спочатку все полого, але потроху піднімаємося догори. Тим часом відкриваються все цікавіші пейзажі.

Популярний тип гойдалки з бамбука, що зустрічається у багатьох місцях.

Де-не-де є можливість покупатися в прохолодній гірській річці, що власне ми й зробили.

На ніч ми дісталися до невеличкого селища Хілле (Hille), де й заночували в одному з місцевих чайних будиночків.

***

День 2 (Hille – Gorepani) 

Лише зранку вдалося побачити як тут гарно.

Усі чайні будиночки на шляху повністю укомплектовані всім необхідним для комфортної зупинки подорожніх. Чиста постіль, теплі покривала, смачна їжа та гарячий душ. Не вистарчало тільки одного елементу. Але ми це виправили. Шукайте надпис на стовпці знизу.

Другий день походу був найскладнішим, адже довелося набирати майже півтора кілометри вертикального перепаду висот.

І левова частка цього по сходинках, що неабияк виснажує. Але не мого батька.

В будь-якому разі кожен непростий крок вартує тієї краси, що зустрічається навколо.

Хоча довелося добряче попотіти.

Подолавши основний підйом, ми з’ясували, що левову частину маршруту можна було проїхати на авто паралельною дорогою, про яку ми були не в курсі. Але згодом я зрозумів, що все таки варто було пройтися, адже далі місця ставали більш туристичними і втрачали у своєму колориті.

На висоті понад 2500 метрів над рівнем стежина проходить повз мальовничий вологий ліс, що називається cloud forest (хмарний ліс). Мені уже доводилося блукати у подібних місцинах Гватемали, Панами, Коста-Рики і Перу.

Натомість я ніколи не пробував носити вантажі так, як це роблять місцеві портери.

Виявилося, що в цій корзині майже 35 кг, тягар яких і досі відчуваю на хребцях спини, пишучи ці рядки на моєму робочому місці в офісі.

З горем навпіл під вечір ми дісталися до високогірного селища Горепані (Gorepani), що знаходиться на 2800 м.н.м. Тут вже значно прохолодніше та відчувається висота. Тож вся група розсмокталася по номерах.

***

День 3 (Gorepani – Poon hill – Tadapani) 

Наступного ранку ми прокинулися вдосвіта, щоб почати сходження на сусідній Poon hill (3210 м) та зловити схід сонця.

Разом із нами сотні людей перебувають в очікуванні одного з найкращих видів у їхньому житті.

І ось приємні вранішні промені починають пестити наші обличчя.

В той же час темні силуети гір стають світлішими і перед нами відкривається неймовірна панорама на гімалайські піки, деякі з яких сягають 8000 метрів.

Контрольне групове фото.

І гайда назад в готель трохи перепочити.

Почавши спускатися з Горепані в інший бік я зауважив, що автомобільні дороги підкралися навіть сюди. Ще пару років і цей трек перетвориться у популярну туристичну стежку. Тож не зволікайте.

А ми тим часом рухалися далі, уже навіть якось звикнувши до пейзажів, за які інші готові пожертвувати найціннішим.

Poon hill трек і справді був чудовим рішенням. По своїй суті він є дуже різноплановим, адже буквально кожні пару сотень метрів постійно бачите щось інше.

Особисто мені найбільше сподобалося селище Тадапані (Tadapani), де ми зупинилися на третю ніч походу. Зараз тут все функціонує навколо туризму. Але й раніше воно було цілком самодостатнім за рахунок торгівлі.

***

День 3 (Tadapani – Ghandruk) 

А ще Тадапані знаходиться прямісінько під нависаючими скелями. Хоча дізнатися про це можна було лише зранку.

Останньою зупинкою нашого походу було селище Гандрук (Ghandruk). Тут ми нагородили себе, переодягнувшись у національні строї місцевих мешканців, щоб зробити пам’ятні фото.

Пару років тому сюди проклали дорогу, що навічно поміняло обличчя й економіку містечка.

Тепер замість кількох днів пішки дістатися до цивілізації можна за пару годин. Що ми, звичайно, і зробили, запакувавшись в один джип Tata індійського виробництва. Якраз на таких майже десять років тому я пересувався з Кашміру в Ладах в Індії.

Єдине, чого насправді хочеться після такого походу – це завалитися у класний сучасний готел. На щастя, з цим проблем у нас не було. Ганеш чудово про все подбав.

***

Покхара

Покхара – це найтуристичніше місто Непалу. Тисячі мандрівників, які сповзають з гір, проводять тут «реабілітацію». Або ж, навпаки, закуповуються перед тим, як підніматися вверх. Тож атмосфера тут цілком нормальна.

І хоча тут є чим зайнятися, ми обмежили себе лише відвідинами однієї ступи на високому пагорбі, звідки відкривається вигляд на всю долину.

Спустившись вниз, потрапляємо на берег озера…

… звідки на човні повертаємося у місто.

Для того, щоб привести себе в порядок, ми влаштували собі чоловіче СПА. Якщо читаєте мій блог уже деякий час, то в курсі, наскільки я люблю гоління небезпечним лезом.

Це мистецтво особливо цінується у країнах Індійського субконтиненту і зазвичай супроводжується масажем голови та обличчя й іншими приємними процедурами. Всі хлопці зацінили.

По завершенні ми уже не їхали назад у Катманду по землі. А сіли на літак, який за 25 хвилин довіз нас напряму в аеропорт. Хоча дорога по землі зайняла би увесь день.

Далі кожен сів на свій рейс та повернувся в Україну.

***

РЕЗЮМЕ

Фух. Надзвичайна вийшла подорож! Я давно мріяв про щось подібне. Відразу скажу, що подібний трекінг у Непалі доступний абсолютно для всіх та не потребує спеціальної підготовки чи професійного спорядження.

Ось що у мене було з собою.

Усе це речі, які використовуються у звичайних походах в Карпатах чи навіть під час прогулянки у парку. Спальник мені взагалі не знадобився. Зокрема, тут:

• мембранна куртка Турбат
• тепла фліска Турбат
• декілька футболок
• штани-шорти (2 в 1) Турбат
• спідня білизна
• сандалі Турбат
• кросівки Trailbreaker Dynafit
• ультралегкий спальник Турбат
• прапор України
• сонцезахисні окуляри
• шапка-пов’язка Турбат
• фірмовий записник від ОМБІЗ Картелю
• павер банк на 20 000 mha
• легкий рушничок Турбат
• джентельменський набір
• годинник Casio ProTrek
• наголовний ліхтарик Petzl
• ремінь на з секретною кишенею Tatonka
• ультралегкий наплічник Osprey
• безпровідні навушники Huavei
• спортивний гаманець на пояс
• монопод Xiaomi
• екшн камера Sony x3000r
• набір з тарілки, горнятка, виделки

А ось і короткий огляд усього спорядження.

Придбати спорядження при потребі рекомендую в магазинах Горгани. Усім моїм підписникам надається 10% знижка. Просто скажіть, що ви читаєте Ореста Зуба ?

Бюджет

Ось скільки може коштувати подібна подорож.

• $990  – Організований тур-пакет по Непалу
• $600 – Переліт з України і назад 
• $100 – Внутрішній переліт Покхара-Катманду
• $215 – Додаткові витрати протягом подорожі
  (ресторани, вхідні квитки, інші дрібні покупки)

Разом $1905 за неймовірну пригоду, що запам’ятається на все життя.

Якщо бажаєте долучитися до подібної мандрівки, рекомендую зайти на сайт EscapeWithPro.com, відсортувати тури за фільтром «Непал» і подивитися варіанти. Впевнений, що ви знайдете щось для себе. Гарних та безпечних вам мандрів ?

Подорож на вихідні у Ліван літаком зі Львова

Азія, Подорожі

Якось за філіжанкою кави в одному із львівських кав’ярень із моїм другом Романом ми почали обговорювати цікаві місця на планеті, які б варто було побачити. Мій друг із захопленням розповідав про якісь каменюки у містечку Бальбек, що на Близькому Сході, натякаючи, що дуже хотів би їх побачити на власні очі.

Тож не складно зрозуміти, куди ми зрештою полетіли. Про те, яким зустрів нас Ліван, дивіться у цьому відео.

Річ у тому, що ці об’єкти є найбільшими монолітами штучної роботи, і багато хто вважає, начебто вони мають нелюдське походження, навколо чого розвинулася ціла гілка теорії конспірації про інопланетне походження людства.

А оскільки моя епопея з відвідання усіх країн світу продовжується та у Лівані я ще до того не був, питання про те куди їхати далі, гостро не стояло. Закривши Йорданією напрочуд вдалий 2018 рік, мені насправді не хотілося сильно напружуватися. Зима видалася сніжною і хотілося просто вдосталь накататися на сноуборді.

Тим не менше план ненасильницького підкорення всесвіту треба продовжувати. Я не був готовий на якісь епічні пригоди по типу Південної Америки чи Західної Африки. Але Ліван тут в сам раз. Тим більше, що у Бейрут (столицю країни) зручно полетіти зі Львова на вихідні. Pegasus із пересадкою в Стамбулі. Вйо…

***

Для початку традиційно карта відвіданих місць.

А тепер про все по черзі…

***

Бейрут (перші враження)

Виліт зі Львова о 17 год – коротка пересадка у Стамбулі (аеропорт Сабіха) – прибуття у Бейрут о 23 год. Про зручніше сполучення і годі було мріяти. Оскільки на все про все ми виділили лише три дні, то відразу в аеропорту взяли авто на прокат, щоб мати розв’язані руки (і ноги) та максимум оглянути невеличку країну, яка по площі менша за Львівську область.

З легкістю заїхали у місто й зачекінилися у нашу Airbnb квартиру та й полягали спати, сильно не роздивляючись що й до чого навкруги. Прокидаюся зранку, а за вікном ось така картина.

На вулиці приблизно так. Ну ок, звичайний Близький Схід. В сусідньому Ізраїлі щось подібне.

Сідаємо в авто і рухаємося у напрямку центру, де все виглядає значно більш вишукано.

Першим ділом хотілося дістатися узбережжя і подивитися на Голубині Скелі (Pigeons Rocks), що є своєрідною візитівкою країни. Ось вони. Краса неземна.

На перший погляд місто виглядає значно сучаснішим ніж я собі уявляв.

Лише уявіть як на цьому пляжі кайфово літом.

Ну ок. На Бейрут ми ще встигнемо подивитися. А наразі давайте проїдемося південними теренами країни, де повинні бути різні мальовничі гірські селища.

***

Південь Лівану

Вздовж узбережжя Середземного моря тягнеться пристойний автобан. Як тільки повертаєш, дорога починає стрімко, петляючи, підніматися вверх, де ландшафт принципово міняється.

Наша перша точка призначення – історичне містечко Дейр-аль-Камар (Deir al Qamar), у якому збереглася традиційна архітектура.

Найцікавіше те, що поряд між собою на перший погляд гармонійно вживаються різні релігії.

Та й загалом все виглядає спокійним. Так, що аж милує око.

Рухаємося далі вверх.

Доріжка все звужується, а ми піднімаємося вище у гори.

Просто обожнюю ось такі безтурботні поїздки невідомими місцями. Це своєрідна медитація для мене.

Спустившись на узбережжя трохи іншою дорогою потрапляємо у містечко Сідон (Sidon), де збереглися руїни замку…

… а також типова історична забудова середньовічного мусульманського міста. Відразу пригадався Туніс.

Мило. Поїхали назад у Бейрут.

***

Бейрут (нічний)

Повернувшись назад у столицю вже починало смеркати, а з тим і проявлятися інший образ сучасного міста.

Де-не-де залишилися шрами громадянської війни, яка тривала тут із 1975 по 1990 роки.

Річ у тому, що Ліван історично завжди був багатонаціональною країною. Але на відміну від багатьох інших держав, тут не має абсолютно домінуючої групи. Лише подивіться: 50% населення складають мусульмани (з них 35% – суніти; 15% – шиїти); 40% – християни; 10% – багато інших народностей та релігій.

Подібною майже рівною пропорцією може похвалитися хіба що Малайзія. І, як часто відбувається, конфлікту в таких ситуаціях складно запобігти. Додайте сюди факт того, що країна знаходиться у центрі найгарячішого регіону світу, і розуміємо, що не все так просто.

Тим не менше свого часу Бейрут називали Парижем Близького Сходу. І от зараз, коли війна уже позаду, місто відроджується, наче фенікс із попелу. Це все неабияк вражає.

Історичні райони також збереглися.

Повертаємося додому і розуміємо, що винайняли квартиру у двіжовому районі. Я вже і не пригадую, коли востаннє бачив такі активні вулиці, де люди перебігають із бару в бар з коктейлями в руках.

Ліванська кухня варта окремої статті, але я залишу цю справу для гастроблогерів. Смачненько повечеряли і в люлю, оскільки на наступний день було заплановано купу активностей.

***

Бальбек (Baalbek)

День, заради якого ми сюди прилетіли, настав і зустрів нас класною погодою. Для того, щоб потрапити у Бальбек, потрібно переїхати всю країну. Тож ми виїхали на трасу, що веде у Дамаск, та й почали підніматися над містом, роззявляючи рота від побаченої панорами.

Приблизно за дві години через численні військові блокпости ми добралися містечко Бальбек, де і знаходяться славнозвісні каменюки. Їхній масштаб і справді вражає. Один такий моноліт важить понад тисячу тон, а його габарити складають 12 х 5 х 4 метрів.

Містичності надає їх хаотичне положення, що наштовхує на думки про інопланетне походження. Зовсім поряд лежить ще один. Дехто вважає, що люди просто не могли настільки чисто обробити і пересувати таку брилу.

Але давайте розберемося. Саме заради цього ми і сюди приїхали, чи не так?

Недалеко у тому ж місті знаходяться руїни древнього римського міста, які вважаються наймасштабнішою пам’яткою Античного періоду на всьому Близькому Сході.

Як у Джераші в Йорданії, сучасне місто обросло навкруги, хоча на предмет масштабності можна посперечатися. Гляньте статтю і відео про Йорданію та розсудіть самі. А я вас проведу далі тутешнім містом.

Ізюминкою всього комплексу є храм Діоніса.

І тут до мене доходить, що подіум складено з подібних брил, які ми бачили трохи раніше. Виявляється їх просто з тих чи інших причин не дотягнули до місця будівництва комплексу. Роман все не може повірити, як людям того часу вдалося настільки рівно поставити їх між собою. Навіть ніготь не пролізе.

І це все будувалося без жодних укріплюючих матеріалів. Просто ставили одне на одне.

В середині храму взагалі перехоплює подих. Та зовсім немає людей. Ще б пак. За сусідніми горами уже Сирія. Багато хто боїться, хоча насправді тут безпечно.

Гарно, але після кількох годин у цих стінах вже починає чіплятися щось подібне на Єрусалимський синдром. Це знак, що варто їхати.

До речі, Бальбек є місцем виникнення та основним центром підтримки політичної партії Хезбола, яка у багатьох країнах вважається терористичною організацією. Численні віряни шиїти приїздять сюди на паломництво.

Як і зазвичай, у мене є спортивний інтерес проїхатися новини дорогами. Тому пробуємо перетнути назад гори другорядною трасою.

Піднімаючись вверх, снігу стає все більше.

І ще більше.

Але в результаті цей шлях виявляється непрохідним. Дорогу розчищено лише до останнього села по той бік гір. До перевалу залишилося всього 18 км, але там без варіантів.

Тож довелося повертатися тією самою трасою, що використали зранку, яку наніц (як каже моя бабуся) затягнуло хмарами.

***

Бейрут (денний)

В принципі основний план мандрівки було виконано. Тож ми вирішили останній день перебування у Лівані провести спокійно у ритмі вихідного дня. Зрештою саме таким він і був – субота. А ще цьому неабияк посприяла погода.

Просто спокійно прогулювалися та милувалися містом. Відчувається, що Бейрут має душу і характер, чого не скажеш наприклад про Дубай.

Тут гармонійно поєднуються історичні будівлі з сучасною архітектурою.

***

Біблос (Byblos)

Але я не можу довго сидіти на одному місці. Тож, скориставшись часом, який ще залишався перед пізнім нічним вильотом, чкурнув на 40 км південніше у містечко Біблос.

Тут збереглася колоритна історична гавань.

А там на горизонті видніються хмарочоси столиці.

Я просто сидів та милувався останніми променями, які зігрівали моє обличчя, та з приємністю згадував попередній три дні. Яке ж це чудове відчуття. Ніщо не здатне його замінити.

***

Поцарапане Авто

При повернені авто, була виявлена царапина, яку нам залишили на парковці у Біблосі. Тож довелося додатково сплатити 100 $ за пошкодження, оскільки я не брав страхівку.

Річ у тому, що моя кредитка включає CDW (colosion damage waiver), хоча вже два місяці по тому я й досі воюю із страховою по відшкодуванню цих коштів, постійно додаючи все нові та нові документи на вимогу. Як тільки закінчиться тяганина, обов’язково напишу окремий пост про це.

***

РЕЗЮМЕ

Спільна подорож двох друзів це дещо інше ніж соло-мандрівка чи поїздка удвох з коханою або групою осіб. Ми нікуди не спішилися, не намагалися всього побачити, не економили та зручно логістично все організували. Виняток склав лише нічний переліт назад.

Після такого досвіду відносини переходять на новий рівень та вже подумки починаєш планувати наступну мандрівку. Куди ми поїдемо разом з Романом буде видно. Але я точно знаю, про що розповім вам наступного тижня. Адже після Лівану був Кувейт, куди я подався із ще одним товаришем. Далі буде.

А ще зовсім скоро збираємося у Грецію на яхтинг. Приєднуйтеся при нагоді.