Цей туристичний рік однозначно пройшов під лозунгом #МандруйУкраїною. Ще ніколи українці так активно не подорожували власною державою. Чого лише вартує зростання інтересу до Херсонщини, яка раніше відгравала радше транзитну роль.
Так само підтягуються й інші регіони країни, де виникають свої окремі локальні ініціативи, спрямовані на розвиток внутрішнього туризму. Однією із таких спільнот є Форум Лідерів Думок у Запоріжжі, організатори якого об’єдналися заради розвитку громадянського суспільства в місті.
Одним із напрямків їхньої діяльності є популяризація Запоріжжя, як туристичного напрямку. Для цього на останні вихідні літа (29-30 серпня) вони запросили п’ятьох тревел-блогерів, щоб ті оглянули туристичні принади Запоріжжя. Цими героями стали: Марія Себова, Яна Метьолкіна, Тарас Ковальчук, Владислав Хільченко, а також ваш покірний слуга 🙂
Хто б міг подумати, що в індустріальному Запоріжжі є стільки всього цікавого з точки зору мандрів. Не вірите? Тоді читайте цю статтю далі…
***
Орієнтація
Для кращого розуміння Запоріжжя й того, що воно може запропонувати туристу, я б поділив його на чотири окремі райони, кожен з яких має свою ізюминку.
Хортиця
Старе місто
Соцмістечко
Центр
Я прилетів у Запоріжжя колоритним пропелерним літаком від Мотор Січ з Києва. На жаль прямих рейсів зі Львова ще немає. Хоча в принципі графік непоганий і можна знайти зручні стиковки. Квиточки обійдуться десь від 5000 грн у два боки зі Львова. Просто гляньте комбінації на skyscanner чи в іншому пошуковику.
Добре, що є такий заклад. Це відразу вказує на серйозність підходу місцевої влади до розвикту туризму. А тепер про все по черзі.
***
Острів Хортиця
Мабуть найвідоміший острів України, а заодно і місце, яке часто асоціюється із Запоріжжям. До слова, Хортиця також є найбільшим річковим островом Європи. Це справді унікальна місцина, зважаючи на своє положення фактично посеред урбаністичного центру.
Насправді це окремий туристичний напрям, де є можливість займатися купою різних цікавих справ.
Більшість з вас знає про Хортицю, як місце козацької слави. Там є класно відбудована репліка Зопорізької Січі, де кожен бажаючий може ознайомитися з тим, як раніше жили козаки.
Але наспраді на цьому місці ніколи Січі не було. Одне із семи історичних поселень козаків на Дніпрі знаходилося на малесенькому острові поряд із Хортицею (див зліва на карті), що тепер зветься островом Байда, де у середині 16 століття знаходився замок Байди Вишневецького.
В будь-якому разі сучасна Хортиця відграє важливу історичну роль і нагадує з якого ми роду. Сучасні козаки щодня влаштовують інтерактивні демонстрації володіння зброєю та коротко й цікаво пояснюють деякі фрагменти тодішнього війського побуту.
Окрім козацької тематики на Хортиці є купа варіантів для проведення активного відпочинку. Але давайте про це після того, як завершимо історично-культурну тематику.
***
Старе Місто (Олександрівськ)
Сучасне Запоріжжя бере свій початок від Олександровської фортеці, що була заснована тут в кінці 18 ст. Після того, як Росія пробила вихід до Чорного Моря, фортеця втратила свою військову роль, хоча на її території продовжувало існувати містечко Олександрівськ, яке носило радше провінційний характер.
Нове життя у місто вдихнула залізниця, що пройшла через Олександрівськ в кінці 19 ст. З того дореволюційного часу залишилося немало цікавих будівель, які розташовані у південній частині сучасного міста.
Історичний екскурс Запоріжжям проводив місцевий краєзнавець та громадський діяч Роман Акбаш. Тож, якщо будете у Запоріжжі, щиро рекомендую звернутися саме до нього.
***
Соцмісто
З приходом радянської влади і стартом нової економічної політики (НЕП) навколишні села було об’єднано в єдине велике місто, яке власне і отримало сучасну назву – Запоріжжя. Завдяки форсованій індустріалізації місто переживає небачений розвиток.
Будуться нові підприємства, наймогутнішим з яких мабуть стає колосальна дамба Дніпрогес. А поряд зводиться цілий район за інноваційними принципами того часу з думкою про нове життя у світлому комунізмі. Соцмісто стає своєрідним урбаністичним взірцем не лише для всього СРСР, але й цілого світу. До речі зараз піднімається питання про внесення соцміста до списку ЮНЕСКО.
В основу покладені ідеї того, що в межах цього району “совєтський таваріщ” повинен вирішувати усі свої життєві потреби. Окрасою соцміста стає цей квартал.
Масштаб цього задуму складно усвідоми, якщо просто прогулятися вуличками райони, що потроху перетворюється в нетрі.
Наразі можна лише здогадуватися, як тут все було організовано.
Але в будь-якому разі конструктивіська архітектура 30-х років двадцятого слоліття вражає.
***
Центр
В 50-60х роках СРСР все ще продовжував свій бурхливий розвиток до світлого комунізму. На хвилі ейфорії перемоги у Другій Світовій Війні народний дух та економіка перебували на піку, а Запоріжжя, як і решта індустріальний гігатнів потужної машини, продовжувало рости.
Майже чере все місто було прокладено колосальний проспект довжиною понад 10 км, який став одним із найдовших у Європі. Зараз він носить назву Соборності, хоча ще навіть до 2016 року називався проспектом Леніна.
В післявоєнний період тут почали зводитися нові будинки у стилі Сталінського Ампіру. Колосальні масивні споруди, подібні до тих, які можна бачити на Хрещатику в Києві.
Середня частина проспект фактично і є центром сучасного Запоріжжя. Тут знаходиться більшість каферок, локальних бізнесів, адміністративні споруди та відбуваються основні заходи міста.
Але достатньо буквально пройти одну арку і зануритися у внутрішній дворик, як ви знову потрапляєте наче в інший світ. Квартири на проспекті видавали еліті (якщо так можна сказати про радянський період), а в бічних вулчиках жили звичайні пролетарі.
В будь-якому разі все це є відображення тих конроверсійних часів.
***
Сучасне Запоріжжя
Кажуть, що економічну динаміку міста можна визначити за кількістю кранів на горизонті. Так ось, кранів у Запоріжжі я побачив зовсім небагато. Серед масштабних будівництв в очі кидається хіба новий міст, який не можуть завершити уже дюжину років.
А ще милує око готель Хортиця-Пелес, де нас розмістили організатори.
Впевнений, що з такими людьми та місцевою спільнотою “зірковий час” Запоріжжя не за горами.
***
Острів Хортиця (туристичний)
Весь острів є національним заповідником і вартує окремого візиту. На чудовому сайті ostriv.org можна знайти купу цікавої інформації та підібрати для себе ті активності, що цікавлять саме вас.
Зокрема, ми займалися наступними справами:
Помилувалися крутими берегами з води на приватній party-баржі.
Власником цього катеру виявився місцевий винороб, котрий має ціле господарство на протилежному березі Дніпра в місцевості Бабурка.
Тут проводяться дегустації, а також можна просто помилуватися красою традиційної центрально-української оселі.
І ну і звичайно варто придбати вино, щоб підтримати таку класну ініціативу та й потішити себе і друзів. Див – instagram.com/baburka_villa_del_vino.
Місцеві дніпровські кручі облюбували собі скелелази клубу instagram.com/rocknropejt/. Вони часто тут займаються, а також раді забезпечити такий досвід всім бажаючим. Маршрути для початківців піднімаються до 20 мтерів над водою. І повірте, це захоплює подих та додає нових навичок до вашого життєвого арсеналу.
В принципі на Хортиця притягає ентузіастів з абсолютно різних сфер діяльності. Спражній оазис посеред великого міста. Це місце сили.
Кульмінацією стала вечірня екскурсія на каяках до самого Дніпрогесу. У них є цілий річковий клуб, де можна орендувати все спорядження та чудово проводити час на воді.
Просто неймовірний досвід.
***
РЕЗЮМЕ
Не зважаючи на те, що я побував у понад 120 країнах світу, можу з впевненістю сказати, що Запоріжжя має чим похвалитися і однозначно заслуговує на вашу увагу. Звичайно подані тут цікавинки є лише невеликою частиною місцевих красот.
Чого лише вартує музей техніки Фаетон, де зібрана найбільша в Україні колекція ретро-автомобілів.
Ви справді молодці. Рухаєте позитивні тенденції і розвиваєте місто. Саме за такими шаленими, амбітними і відкритими людьми майбутнє наших міст і держави. Впевнений, ще обов’язково почуємо та десь перетнемося. Так тримати.
Через те, що більшість країн залишаються закритими для українців протягом пандемії, значно зріс інтерес до внутрішнього туризму. А там, де з’являється попит, підтягується і пропозиція. Цього літа було вперше відкрито пряме авіасполучення між Львовом і Херсоном та Одесою.
Тож я вирішив скористатися такою нагодою та відвідати Херсонщину, щоб протестувати, як там можна провести довгий вікенд у форматі уже звичного дня львів’ян сіті-брейку – такого, як зазвичай літаємо у різні європейські міста.
Що з того вийшло, дивіться у цьому відео.
А також читайте у статті далі…
***
За повні чотири доби нам вдалося відвідати:
Херсон
Острів Джарилгач
Олешківську пустелю
Нову Каховку
Станіславські кручі
Ось карта всього маршруту.
Звичайно, це було б неможливим, якби ми не орендували авто напрокат.
Ну, а тепер про все по черзі.
***
Переліт
З мого рідного Львова у Херсон літає SkyUp. Рейси здійснюються по четвергах, суботах і вівторках. Щоб провести довгі вихідні, ми вилетіли в четвер о 12:30 і прибули у Херсон о 14:00. Назад поверталися в понеділок о 15:00 з прибутям у Львів о 17:30.
Враховуючи, що раніше автомобілем чи поїзом дорога у Херсон тривала цілу добу, то півтори години в повітрі – це лише одна мить, за яку навіть не встигаєш переглянути бортовий журнал.
Ой, як приємно було повернутися у наш лаунж після чотиримісячної перерви. До слова, це найдовший період часу протягом останніх десяти років, коли я не відвідував аеропорт.
Приємним здивуванням стало заповнення рейсу десь на рівні 70%. Окрім туристів, були і люди, котрі просто поверталися додому. Багато хто з них вперше летів у рідне місто літаком.
При наближенні до Херсона крізь ілюмінатор відкривається абсолютно інша картинка, ніж звичні галицькі пейзажі. Численні заплави Дніпра та безкраї поля.
Приземлившись, усі пасажири гучно поплескали і кинулися витягувати свої пакунки. Але не тут то було. Перед виходом з літака кожному перевірили температуру.
Спустившись по трапу хотілося сфоткати злітну смугу, але у відповідь прозвучало: «Фатаграфіровать нєльзя». Хммм. Цікаво чому саме. На щастя, таких заборон немає в самому приміщенні аеропорту.
У зв’язку з окупацією Криму, Херсонський аеропорт став справжніми воротами для мешканців півдня України. До слова, минулого року його послугами скористалися понад 154 тисячі пасажирів.
Ну, поїхали в місто.
***
Херсон
Нас зустрів один з моїх підписників Дмитро, який займається приватними трансферами по регіону. Незважаючи на те, що аеропорт знаходиться за містом, у центр Херсона їхати всього 15-20 хвилин. Трафік невеликий, тож за мить опиняєтеся у серці міста.
Більшість сучасного міста сформувалося у радянський період, на що вказує навколишня архітектура.
Хоча і є чітко виражений історичний центр з ще дореволюційною забудовою.
Херсон став першим збудованим містом після того, як Росія перемогла Туреччину і пробила собі вихід до Чорного моря у середині 18 ст. Все починалося з фортеці, від якої наразі залишилася брама та оборонні вали. Будівництвом, як і усіма політичними справами регіону, завідував фаворит Катерини Другої – Григорій Потьомкін.
На території фортеці знаходиться основна святиня міста – Спаський собор.
Саме тут і похований великий полководець свого часу Потьомкін.
І тут в мене трішки розривається шаблон. Григорій Потьомкін заснував місто і фактично уособлює таку саму роль у Херсоні, як Данило Галицький у Львові. Але в той же час, не без його допомоги було ліквідовано козацтво і знищена Січ.
Те саме стосується й інших героїв. Ось, наприклад, пам’ятна дошка на одному з історичних будинків в центрі про те, що там свого часу проживав «Вєлікій Рускій Полководець – Алєксандр Васильєвіч Суворов». Той самий, котрий придушив повстання Коліївщини.
Зрештою, можу це зрозуміти. Як не крути, саме завдяки цим історичним фігурам існує теперішнє місто, що має неабияку славу з минулих років. Наприклад, саме у Херсоні було спущено на воду перший 66-гарматний великий корабель Чорноморського Флоту «Слава Єкатєріни».
І все було б ок. Це ж історія! Якби не те, що зараз цей Чорноморський флот веде агресивну війну проти України. Пора би якось уже визначатися з національними героями.
Також у місті є невелика набережна, звідки відкриваються пейзажі на порт.
А ще є можливість заскочити на один із прогулянкових кораблів, звідки зазвичай лунає щось у стилі «Ласковий Май».
Загалом атмосфера у місті спокійна та приємна. Натомість, справжнім відкриттям для мене стали ось такі надписи, які зустрічаються по цілому місту.
Я б навіть не зауважив, якби про це не розповів Дмитро. Виявляється, що це така підпільна «реклама» сайтів, де можна придбати наркотики. Дивина та й годі…
Але не думайте, що я вороже налаштований і передаю лише негативні речі. Насправді моя мета візиту в Херсон полягає у тому, щоб розповісти про цей край та дослідити його самостійно. Тож ділюся лше власними враженнями. І зараз лише про хороше.
Перш за все приємно здивувало те, наскільки життя у місті інтегроване з водою. Навколо є багато люксусових закладів, куди можна дістатися лише на човні, що у свою чергу виконують роль таксі.
Звичайно, у таких місцях гріх не спробувати місцевий улов.
Також тішить і те, наскільки динамічно розвивається креативний клас. Однією із найцікавіших локацій міста, де пульсує сучасне життя, є креативний простір Urban Cad, що виник на території ревіталізованого заводу.
Власне тут і проходила презентація моєї книги “Формула Продуктивності” для місцевої спільноти.
Особлива подяка за підтримку колегам із книгарні “Учбова Книга”, де власне можна і придбати книгу, якщо вас не було на презентації.
Перший день у Херсоні пройшов неймовірно. І це було можливим лише через те, що є прямий рейс. Інакше після доби у дорозі потрібно ще два дні відходити.
***
Дніпровські Плавні
А тепер уявіть ситуацію, що в центрі міста знаходиться справжнє водне сафарі. Саме так воно є у Херсоні. На протилежному березі Дніпра є безліч спортивних та рекреаційних баз, звідки уже починаються Дніпровські Плавні.
Для початку варто човном дістатися протилежного берега. Ми сіли у переповнений дітлахами баркас та почали форсувати ріку.
Це нагадало Буркіна-Фасо, коли я цілий день ішов морем на маленькому човнику разом з десятками африканців.
За мить дісталися протилежного берега. Виявилося, що всі діти є учасниками спортивно-водної секції.
Це дивовижно спостерігати, як відбувається процес приготування до такого спорту, адже у Львові чогось подібного взагалі немає. Зрештою, кожному своє. Ми ходимо по горах.
Там же спустили на воду свою байдарку та відправилися досліджувати навколишні терени.
Сказати, що я під враженнями – це не сказати нічого. Ну, де ще у світі можна ось так в центрі міста буквально за мить опинитися посеред дельти ріки з дикою природою навколо?
Зазвичай подібні тури супроводжуються тривалими переїздами і складною логістикою. А у Херсоні – це еквівалент прогулятися у міському парку.
Багато мешканців міста мають тут свої дачі, куди дістатися можна лише по воді.
Було б круто прилетіти з компанією і винайняти ось такий будинок на вихідні. Це абсолютно інший досвід.
Дві години у плавнях пролетіли як одна мить, і це однозначно одне з найцікавіших занять у місті. Всім рекомендую.
Додам, що тур нам організовував місцевий оператор ХерсON. Особливо хочу відзначити спосіб бронювання. Просто заходиш на сайт, обираєш бажаний тур і дату, оплачуєш онлайн і вуаля. Далі лише приходиш на стартову точку у визначений час. А ціна такого щастя лише 200 грн на особу.
Також хлопці з ХерсON мають свою кав’ярню та інформаційний центр на основній пішохідній вулиці міста, де можна ознайомитися й з іншими турами. Приємно, коли все працює, як належить. Так тримати, молодці.
***
Острів Джарилгач
В обід нам підігнали орендоване авто і ми вирушили у Скадовськ. Додам, що машину я брав у приватника через OLX. Виявилося, що так теж можна. Підписав договір, дав $200 завдатку готівкою і все.
Після анексії Криму Скадовськ почали відвідувати значно більше людей. На перший погляд, це звичайний український морський курорт.
Там ми зустріли давнього приятеля і коуча по досягненню цілей Олексія Адаміва, котрий перебрався на літо у значно кращий клімат, розмінявши львівські дощ і хмари на південні сонце і море.
А далі пересіли на паром, щоб дістатися власне самого острова.
Додам, що зі Скадовська на острів Джарилгач щодня декілька разів ходить паром, а також численні приватні катери. Ціна у два боки 200 грн за паром і 500 грн за катер.
Сама ця переправа уже є своєрідною пригодою.
Прибувши на острів, потрапляєш наче в інший світ. Джарилгач, до слова, є найбільшим островом у Чорному Морі. Його ще називають Українськими Мальдівами. Хоча про Мальдіви тут нагадує хіба білосніжний, наче кашка, пісок та прозора водичка.
Все решта перебуває на зародковому етапі цивілізації. Особливо бентежить ситуація з таборуванням, яке абсолютно ніяк не врегульовано, що є передумовою до самозахоплення території.
Став намет де хочеш. Какай теж де хочеш.
Практично все треба брати з собою. Хоча є дві кафешки, де можна похарчуватися і випити холодного пива.
З іншого боку, це дуже унікальне місце, яких небагато залишилося в Україні. Джарилгач, або просто Джа, стає доволі популярним. Лише за один вечір ми встигли зустріти декілька компаній знайомих. Ось, наприклад, хлопці та дівчата з Indie Trips та Ever Rest Club.
Іншими словами, нудно тут точно не буде. Але варто також і знайти час, щоб просто помилуватися природою на самоті подалі від інших.
***
Асканія Нова
Після Джарилгача ми планували потрапити на сафарі у заповідник Асканія-Нова. Але, на жаль, цього не вдалося зробити у зв’язку із слабкою організацію колективу цієї «перлини» України.
Про те, що трапилося, я написав у цьому пості на Фейсбук. Просто сором.
Виявилося, що це не лише нам так не пощастило ?
***
Олешківська Пустеля
Дев’ять років тому по дорозі до Криму я уже намагався якось заїхати сюди на авто. Але не знаючи дороги, просто вгруз та ледве відкопався.
Тож зараз вирішив зробити все правильно і поїхав до туристично-інформаційного центру. Там нас зустріла директорка парку та з усміхненим обличчям провела інструктаж.
Вхід коштує 50 грн з людини і ще 10 грн так званий «processing fee», щоб за тебе надіслали кошти в банк. Здійснити банківський переказ онлайн можливості немає, оскільки не тягне мобільний інтернет. Ну ок.
Приємно вразило те, що, на відміну від Асканії, співробітники національного природного парку «Олешківські піски» насправді дбають про відвідувачів. Цього року вперше до них поїхали стільки людей і добре, що постає розуміння важливості клієнтоорієнтованості.
Так ось! Олешківські піски – це справжня пустеля діаметром до 20 кілометрів. З дюнами, барханами та дуже незначною рослинністю.
У це доволі складно повірити не побувавши там. Щоб краще відчути місцину, рекомендується прогулятися двокілометровим кільцевим маршрутом, що триває приблизно 1 годину. Це ж пісок. Аби не збитися, є маркувальні знаки.
Також організовано декілька місць відпочинку, що свідчить про турботу про відвідувача.
Реально прикольна точка щоб відчути пустелю, без необхідності летіти у Єгипет.
***
Нова Каховка
Всі ви чули про Каховське водосховище, що виникло у зв’язку з будівництвом ГЕС у 1950-х роках. Внаслідок цього було затоплено майже 100 сіл включно з історичною місцевістю Великий Луг. Рівень води значно піднявся, а новосформоване «море» тягнеться майже до самого Запоріжжя.
В той же час це є джерело води для численних каналів, що використовуються для зрошування навколишніх посушливих аграрних територій. Канал у Крим також починається саме звідси.
Натомість, мабуть, не всі в курсі про те, що у місці будівництва ГЕС знаходилося найвужче місце у нижній течії Дніпра, що становило всього 40 метрів. Це ж і була історична стратегічна переправа, кудою стняти літ численні армії форсувати Дніпро з лівого берега на правий і навпаки.
Саме тут ще у кінці 14 століття було зведено сторожову вежу Вітовка, яка фіксувала крайні південні володіння Литовського-Руського князівства. Тож це дуже важливе історичне місце.
Для обслуговування ГЕС разом із дамбою радянська влада збудувала місто Нова Каховка, населення якого сягає понад 45 000 осіб і є другим за величиною в Херсонській області. В місті є цікаві архітектурні зразки Сталінського ампіру.
В кінці 19 столітя російський князь Петро Трубецький, власник тутешніх земель, організував на крутих схилах Дніпра виноробне господарство, яке стало одним із найвідоміших у Царській Росії. Підприємство також існувало у Радянські часи та успішно розвивається зараз завдяки інвесторам і правильному менеджменту.
У цього місця неймовірна історія та атмосфера, яку нам передала Ольга Василівна, котра працювала тут понад 50 років.
Без перебільшень скажу, що це була найкраща екскурсія по виноробні, яку я відвідував. Тож, якщо будете тут, спитайте про пані Олю, щоб саме вона вам усе показала та розповіла.
Ну і, звичайно, насолодіться місцевими виробами.
Також тут функціонує готель і це класне місце, щоб зупинитися на ніч або ж навіть на декілька днів.
Незважаючи на ексклюзивність, ціни на вина дуже приємні. Все можна придбати у локальному магазині чи замовити з доставкою на сайті.
***
Поля Херсонщини
Насправді для того, щоб насолодитися Херсонщиною не обов’язково їхати кудись у спеціальне місце. Краса тут навколо. Просто сідаєш у авто, обираєш напрямок і гайда у пошуках пригод.
Зупинися і придбай свіжих персиків у місцевих фермерів (чи симпатичних фермерок).
Пофантазуй про те, що може бути всередині цих неймовірних курганів.
Помилуйся колоритом тутешніх сіл.
Просто зупинися і подивися, яка краса навколо тебе.
***
Станіслав
Хоча ні. Таке місце, без якого подорож на Херсонщину буде неповною, є. Це селище Станіслав, що розташоване на високому правому березі Дніпровського лиману 40 км на захід від обласного центру.
Це величезне село, що має шанс стати туристичною Меккою регіону. Краса і колорит його вулиць просто вражає.
Тут навіть є окремий пляж.
Але все у доволі плачевному стані.
З одного боку села справжній каньйон, куди можна з’їхати на авто.
Мабуть, місцеві мешканці ще не усвідомлюють, де вони живуть і яке «золото» у них під ногами.
А з іншого боку села – справжні кручі, що на пару десятків метрів піднімаються над лиманом.
Це, мабуть, найгарніше місце в Україні, аби споглядати як заходить сонце.
Цей вечір ще досі у моїй пам’яті. Найкраща місцина, щоб завершити перше знайомство з Херсонщиною.
***
РЕЗЮМЕ
Перед вильотом вдалося ще зустрітися з давнім знайомим Андрієм Богдановичем, котрий зараз працює заступником голови Херсонської ОДА і серед інших обов’язків відповідає за розвиток туризму в області. Андрій каже, що справи рухаються і туризм – це пріоритет.
Також дали інтерв’ю на місцевому радіо і телебаченні та поділилися свіжими враженнями.
А крім того, спокійно провели останній вечір в чудовій компанії сім’ї Дмитра, завдяки якому наша мандрівка вийшла ще зручнішою. Як я вже писав з самого початку, Дмитро займається приватними трансферами, а також має гостьові кімнати в місті. Тож не соромтеся звертатися до нього при нагоді.
Загалом вийшло порядка 10 000 грн за повних чотири дні, включно з усіма супутніми витратами. В Херсон літають прямі рейси зі Львова та Києва. Тож сміливо можна гарно провести довгий вікенд, не перетворюючи цю подорож у справжній проєкт.
Я дуже радий, що відкрився такий новий цікавий напрям. Тож #МандруйУкраїною і буде вам щастя. Також чекаємо гостей з півдня у наших містах. Почуємося…
Тому після святкування 30-річчя на Пхукеті (Таїланд), я твердо вирішив, що цю зиму проведу вдома і досхочу покатаюся на сноуборді, як це постійно робив у студентські часи. Тоді я стабільно проводив у горах по 20-30 днів в сезон. Тож після першого нормального снігопаду я зірвася на Тростян у Славське, де просто чудово відкрив сезон (переглянути відео).
А далі настала відлига. На новий рік снігом у місті і не пахло, а в горах все потекло. Час ішов, а білих мух все не було і не було. Прочекавши так добру половину січня, я просто зірвався, взяв Мартусю та й вирішив поїхати у пошуках снігу на Чорногору, найвищий гірський хребет України. Шанс на поразку був мінімальним, адже я знав наперед, що про підйомники мова не йтиме. До снігу доведеться дертися пішки.
Минулого року я вже разок підписувався на подібну аферу, з чого вийшла просто нереально крута нетипова мандрівка, організована Командою Ture, що займається організацією активного відпочинку. Як і тоді, базою став кемп Білий Слон, що знаходиться у милозвучному селі Дземброня в підніжжі Чорногірського хреба і серці Гуцульщини.
Отож ми рушили – спочатку поїздом Львів-Рахів до Ворохти, а далі трансфер до самого кемпу. На превеликий жаль снігом не пахло і там. Хлопці сказали, що замовили для нас сніг, тому не варто переживати і можна спокійно лягати спати.
От власне спеціально заради подібного беккантрі досвіду я вирішив провести січень в Україні. Річ у тому, що чотири роки підряд ми з Мартусею практикували так звані «польоти у вирій», тобто довготривалі зимові мандрівки у теплі екзотичні країни.
І ось цього разу нам пощастило. Зима виявилася напрочуд сніжною, що не зовсім типово для останніх років. Як у старі добрі часи в дитинстві, коли навіть похід в магазин перетворюється у майже поляну експедицію. Коротше кажучи, ми не прогадали. І щоб належним чином відчути найхолоднішу пору року, вирішили по можливості побільше часу проводити у горах.
Карта лягла напрочуд добре, оскільки зовсім недавно туристична компанія TURE проводила спеціальний проект для блогерів, метою якого було познайомити українців з новим трендовим способом проводити час у горах взимку. Простим катанням на лижах чи сноубордах вже нікого не здивуєш, а от зимове беккантрі (похід на високогір’я у снігоступах) та ще й з ночівлею у наметі і тягловими собаками – це вже дещо особливе.
Все почалося з того, що я випадково натрапив на оголошення у фейсбуку. Проект ТурБоЗима мене зацікавив і я подав свою кандидатуру в похід для блогерів, щоб розбавити мій інтенсивний промо-тур містами України на підтримку нововиданої книги “Формула Продуктивності”. Як виявилося згодом аплікантів було більш ніж 60 осіб, хоча прийняли всього кільканадцять.
Забігаючи наперед, скажу, що це був один із найцікавіших досвідів у моєму житті. А тепер детальніше.
Привіт, це Марта. Я відкрила для себе Трускавець тільки декілька років тому. Перший раз їдучи туди я очікувала побачити великі совдепівські санаторії і табуни стареньких людей з “поїлками” в черзі до заржавілих краників з Нафтусею. Чому я тоді намалювала собі таку картину, я не знаю, але впевнена, що багато у кого так само і побутує хибне враження про цей курорт.
Ми з Орестом доволі часто сюди їздимо. Тому, давайте подивимося як виглядає все насправді.
Не обов’язково шукати вражень в далеких світах і витрачати на це шалені гроші (особливо зважаючи на курс валют :)). У своєму гостьовому пості команда соціального туристичного проекту «Вишиваний Шлях» доведе вам, що і в Україні є на що подивитися! Далі прямим текстом від них.
Всеукраїнський проект «Вишиваний шлях» – це унікальний туристичний пішохідний та вело-маршрут Україною, що пролягає через 10 областей від Ужгорода до Харкова та в буквальному і символічному сенсі об’єднує Західну та Східну частини нашої Батьківщини.
Маршрут пролягає через більш ніж 500 туристичних атракцій, про 7 із яких ми розповімо нижче.
Це гостьовий пост Ірини Бабенко завзятої мандрівниці рідним краєм і не тільки. В даній статті Ірина поділиться декількома сервісами, що покликані допомогти спланувати ідеальну подорож Україною.
Отже далі прямим тектом від самої Ірини:
Щоб гарно відпочити не обов‘язково їхати за тридев’ять земель. Море, гори, замки, фортеці, парки та ще багато різних цікавинок є в нашій Україні. А щоб ваша подорож вдалася на всі 100%, тримайте 5 зручних сервісів, які допоможуть все спланувати: від покупки квитків та пошуку житла до формування маршруту по найцікавіших місцях. Користуйтеся із задоволенням.
Ну а тепер настала черга Волині у вузькому значенні цього слова, а саме Волинської області. Якщо хто не в курсі, то це одна із двох областей України, де назва походить не від основного міста регіону, а власне від її історичного значення. Ще одною такою є Закарпаття.
У попередній статті рубрики Подорожі Україною мова йшла про південну частину Тернопільської області, де сконцентровано найбільше замків у нашій країні. Насправді цей регіон настільки цікавий і багатогранний, що мені довелося розділити опис найцікавіших точок області на дві часини.
(фото: Кременець)
Відповідно у цій статті мова піде про різні цікавинки, що в переважній своїй більшості знаходяться строго на північ від Тернополя. Власне майже всі вони розкинулися вздовж траси, що дублює стародавній торговий шлях, яким поєднувалися Волинь з Буковиною.
Цікавий феномен! Я вже п’ять місяців подорожую країнами Південно-Східної Азії, а пишу більше про рідні Українські терени. Серед статей, якими розкриваю суть теперішньої заморської поїздки, спромігся вродити всього лиш розповіді про Гонконг, Тайвань, В’єтнам та історію про те, як мені довелося терміново перебратися у Камбоджу. Після цього був ще Лаос, а зараз я пишу ці рядки з Пекіну, столиці Китаю, та через пару днів вже нарешті вилітаю в Україну. Обіцяю наздогнати з тревел матеріалом.
Ну, а наразі продовжуємо розкривати тематику подорожей нашою Вкраїною, адже зовсім скоро починається активна пора мандрівок. Цього разу поділюся цікавими на мою думку місцями у Тернопільщині, де мені, пощастило побувати…
… тим самим зробивши крок, щоб покрити всю Галичину. Ось окремі звіти по Львівщині і Франківщині. Тернопільщину ще називають «країною замків». Ще б пак, тут збереглося більше 30 замків чи їх руїн (ось весь список), що значно перевищує цю кількість пам’яток серед всіх областей України.
(фото: Кременець)
